Глава 4

Раду старійшин збирали не дуже довго. Уже, здавалося, кожен у цьому світі знав про появу Еви, а тому й до зборів усі були готові.

На зустріч зі старійшинами Заріон повів Евеліну до Старого замку, що знаходився далеко від шумної площі, бібліотеки, Круглого замку, школи, магазинів і безлічі майстерень. Це все було центром світу. Далі розташовувалися будиночки місцевих жителів. А за ними вже не було нічого, крім природи небаченої краси, як із картинки, тільки ще кращої! Річка з кришталево чистою водою, ліс, гори...

— Зараз нам потрібно перейти на протилежний берег, — повідомив Заріон, коли вони зупинилися біля води.

Цікаво, і як він собі це уявляє? Хоч чогось, схожого на міст, дівчина тут не помічала.

— Просто дай мені руку і не бійся, — усміхнувся її супутник.

Чого вже боятися? Та й сенс? Вклала свою руку в розкриту долоню Заріона. І майже відразу ж відчула, як земля йде з-під ніг. Не одразу зрозуміла, що насправді це вона піднімається вгору. Глянула на Заріона. Він був абсолютно спокійний. Значить, так задумано.

Відчуття від польоту залишилися незабутні. Жодної страховки, але при цьому й упевненість у тому, що все вийде, що у воду вона не впаде. А ще це так захоплююче, бачити все зверху.

— Неймовірно! — промовила із захопленням, коли вони приземлилися. — Якби ти одразу ось так продемонстрував здатність літати, я б і не сумнівалася, що магія існує і ви тут усі незвичайні.

— Літати тут усі вміють, а от відтворювати вогонь вдається не кожному, — дуже серйозно зауважив Заріон.

А Евеліна лише заливисто розсміялася. Те, що для нього надздібність, для неї лише фокус, знайомий із дитинства.

— Вибач, просто дідусь часто показував, як на його долонях з'являється вогонь, — пояснила свою реакцію у відповідь на здивований погляд Заріона.

— Форант був могутнім магом. Коли він вирішив переселитися у світ простих смертних людей, залишив майже всі сили та вміння тут. Але колись давно дзеркало майбутнього показало, що він має врятувати Влоран. Знаючи про свою важливу місію, Форант пообіцяв, що його нащадок принесе знання про те, як врятувати наш світ. Мабуть, для захисту себе і нащадків великий маг і залишив частину сил...

— І чому ви думаєте, що саме я — той нащадок? У мене є мама, дочка вашого Форанта, — припустила дівчина.

— Тому що ти — Ева, що означає «та, що володіє знаннями».

— Що? Вперше чую таке тлумачення свого імені, — хмикнула вона.

— У твоєму світі, можливо, значення імені відрізняється. Але з давньої мови Влорана, якою спілкувалися тут до початку протистояння світів, Ева перекладається саме так. А Форант уже просто підібрав ім'я, що збігається за звучанням, з того світу, в якому народилася ти, — пояснив Заріон.

— Зачекай! Ти сказав, що цією мовою «спілкувалися», а зараз? Чому ви перейшли на мову простих смертних людей?

— Це не так, Ево, — усміхнувся Заріон.

Взагалі, він часто посміхався. Таке враження, що просто весь час усім задоволений.

— Мова жива, поки є її носії. Корінного населення Влорана залишилося дуже мало з початком протистояння...

— Протистояння кому? — не могла зрозуміти Евеліна.

— Коли влоранці почали ділитися магією з іншими світами, не врахували, що там розвиток сил контролювати не зможуть. В одному зі світів, Кеширі, почалася боротьба за владу. Магічні здібності стали використовувати не на благо, а на шкоду. Їхня магія стала темною. І її ставало все більше, як і світлої. Тоді маги Кешира стали розносити темну магію в інші світи. Хтось приймав її добровільно, інших завойовували, знищували... Одного разу настала черга і Влорана тримати удар. І наш світ вистояв, але загинуло дуже багато жителів. Ті, що залишилися в живих, почали думати, як захиститися. Було прийнято рішення об'єднати у Влорані всіх, хто вижив в інших світах після нападу темних. Багато століть, щоб розуміти одне одного, вчили різні мови. Згодом сформувалася якась спільна мова. Влоранська в чистому вигляді звучала дедалі рідше. А ще пізніше в нашому світі знайшли притулок і Етіуси. Особливістю цього народу була відсутність усного мовлення. Кожен із роду Етіуса вміє читати думки. Так вони і спілкувалися між собою. І тільки ця здатність допомогла вчасно передбачити загрозу від кеширців. Тому Етіусів досить багато залишилося.

— Але той Етіус, який мене вщипнув, досить непогано розмовляв... — нагадала Ева.

— Так, усе правильно. Їхня поява у Влорані змінила і наш світ, і життя Етіусів. Останнім довелося вчитися говорити. А старійшинами було ухвалено рішення задіяти магію, створити найсильніше заклинання, яке дасть змогу всім одне одного розуміти. Досвід був уже, коли створювали заклинання, що дає змогу розуміти конкретні народи того чи іншого світу. Усі заговорили однією спільною мовою. Тому влоранська, як і багато інших мов, майже забулася, — розвів руками Заріон. — Ти потрапила в наш світ, під дію заклинання, тому тобі й здається, що всі розмовляють твоєю рідною мовою.

— Фу-у-у-у-х! Голова обертом від такого обсягу інформації! — розтерла обличчя Ева.

— Думаю, старійшини допоможуть з усім розібратися, — кивнув у бік величезного замку, порослого плетючими рослинами, що стояв просто посеред лісу. — Ось ми й прийшли.