Глава 3

Так... Кожне нове приміщення, яке пощастило Евеліні тут побачити, було дивнішим за попереднє. Таке відчуття, що архітектор, який проектував цю... будівлю, скажімо так, був просто схиблений на закутках, коридорах з відгалуженнями і вітражах. У якийсь момент навіть здалося, що вона потрапила в лабіринт, з якого без допомоги точно не вийде.

Хоча зараз уже й не знала, чи буде їй хтось, взагалі, допомагати? Може, залишать тут на віки-вічні... Ну правда! Скільки вона вже перебуває в цій дивовижній кімнаті? Годину? Дві? Не знала. Годинник зупинився, а на мобільному був просто білий екран. От що це означає? Тільки те, що вона потрапила в якусь аномальну зону. Зрозуміти б, що це за місце...

А якщо вона й зовсім ніколи не вибереться звідси? Запанікувала. Ще швидше почала кроками міряти кімнату. У грудях стисло від болю, коли уявила, що батьки повернуться з гастролей, а її немає... І ніколи не буде? Стало нестерпно боляче.

Підскочила до дверей, смикнула за ручку. Виявилося, відчинено. Несподівано. Виходить, що її тут силою начебто й не утримують? Але й іти звідси куди?..

Зачинила двері, повернулася назад у кімнату, плюхнулася на щось м'яке, чи то крісло таке, чи то кушетка якась, на кшталт тих, що в психологів стоять... Ні, вона що, справді в магічний світ потрапила? У житті нічого безглуздішого не чула! Радше, готова повірити, що збожеволіла. Або вчора під час спарингу удар у голову пропустила... А раптом її блискавка вдарила під час грози? Загалом, що завгодно, але тільки не магія.

Стук у двері змусив відволіктися від думок, що галопом неслись у голові. Навіть на ноги підскочила. Але ніхто не поспішав входити. Стало цікаво. Пішла до дверей і виглянула в коридор. Дуже здивувалася, побачивши Заріона, який тупцював на місці.

— А-а-а-а... Ти стукав? — розгублено запитала Евеліна.

— Так, — усміхнувся хлопець. — Я прийшов поговорити. Потрібно дуже багато тобі розповісти, пояснити...

— То чого не заходиш? — перебила Евеліна.

— Ти не дозволяла, — знизав плечима Заріон.

Дівчина лише закотила очі. Хоч познайомилися вони, якщо можна так висловитися, менше доби, але серед усіх, кого тут вона встигла зустріти, цей Заріон — найскромніший, найтактовніший.

— Заходь, — кивнула головою, зазиваючи в кімнату.

Посмішка хлопця стала ще ширшою, і він упевнено ступив за поріг.

— Ну розповідай, що хотів, — схрестила руки на грудях.

— Думаю, тобі легше буде зрозуміти і прийняти все, що я розповім, не тут. Краще прогуляємося. Що скажеш?

— Тобі видніше. Ходімо, — підхопила свій рюкзак.

— Тільки для початку ось, — простягнув їй круглий кулон із незрозумілою квіткою на довгому ланцюжку. — Без цього амулета не варто ходити у Влорані, та й не тільки...

— І навіщо він мені? — взяла прикрасу.

— Ти ж не хочеш, щоб будь-хто з роду Етіуса читав твої думки? А вони всі це вміють, повір. Тому ці кулони і були створені, спеціально, щоб захистити від небажаного прочитання думок, — дістав через горловину кофти і свій кулон, демонструючи Евеліні.

— Так, я свої думки волію тримати при собі, — пробурмотіла дівчина, надягаючи кулон. — А ти теж умієш забиратися в чужу голову? — подивилася підозріло.

— Ні, це вміють тільки маги з роду Етіуса. У мене здібності інші. Я з народження мешканець Влорана...

— Стоп, — виставила руку вперед. — Я нічого не розумію.

— Тому я й пропоную прогулятися і побачити все і всіх. Так легше буде зрозуміти й запам'ятати, — усміхнувся Заріон.

Зволікати не стали. Вирушили вивчати цей світ, в існування якого важко було повірити. Із чудернацької будівлі, в яку вони із Заріоном перемістилися через портал, вийшли дуже швидко, чого Евеліна не очікувала.

— Це Круглий замок, — повідомив Заріон, коли вони відійшли на якусь відстань.

— Так, бачу, — хмикнула Ева.

— Ні, ти не зрозуміла, це офіційна назва. Тут кожен замок має своє ім'я, — пояснив Заріон.

— Гаразд, — знизала плечима Евеліна. — Але мене дивує навіть не форма, а те, що зовні замок не такий уже й великий, а всередині здався мені величезним заплутаним лабіринтом.

— Так буває, Ево. Не все всередині таке, яким здається нам зовні... — зітхнув хлопець. — Іноді цирковий намет — лише ширма для порталу, різноманітні диваки — величні володарі надихаючої магії, буркотливі Етіуси — вірні помічники виконавців бажань... Але давай про все по черзі.

— Так... — стиснула губи.

Прогулянка була недовгою, але дуже цікавою! Усе так барвисто, стільки нового... Евеліну не полишало відчуття, що їй тут багато що знайоме, немов давним-давно бачила в якомусь фільмі.

Як виявилося, привів Заріон її в бібліотеку.

— Тут зберігаються всі записи про наш світ, та й не тільки про наш, з моменту створення і до сьогодні. А ще тут є магічні дзеркала і кристали, що дають змогу зануритися в минуле або зазирнути в майбутнє. Та й у сьогоденні можна побачити кого завгодно на відстані, — спокійно розповідав Заріон, як про щось буденне.

Хоча, можливо, для нього так і було, а от в Евеліни вже волосся на голові ворушитися почало від усього почутого.