Глава 2.1

— А де це ми? Куди ти мене привів? — спрямувала вимогливий погляд на брюнета в капюшоні.

— Ми перемістилися у Влоран, — усміхнувся він. — Ласкаво просимо додому!

— Куди? — хмикнула Евеліна. — Що тут відбувається? Ви що, репетируєте трюк якийсь на мені? — стиснула губи.

Між присутніми пішов шепіт. А її супутник, знявши капюшон, якось дивно подивився, немов намагаючись щось нове побачити.

— А втім, мені все одно! Робіть, що хочете. Я йду. У мене ще купа справ сьогодні. Де вихід? — висунула підборіддя вперед.

— Заріоне, а ти не переплутав? Це справді Ева? Вона — нащадок великого Форанта? — виступила вперед повненька жінка в пишній сукні, спідниця якої була обшита кишенями різної форми і розміру.

— Нідія, ти ж знаєш, помилки бути не може. Напевно, її перше переміщення через портал так позначилося, — знизав плечима хлопець, який привів її сюди.

— Гей, народ! Ви тут не загралися? — обурилася Евеліна.

— Тоді, очевидно, варто почекати, перш ніж довірити цій дівчинці порятунок Влорана... — знову заговорив сивочолий чоловік у червоному костюмі.

— Порятунок кого? Це що, розіграш? Тут десь є прихована камера? Куди помахати ручкою і передати привіт батькам? — скептично хмикнула дівчина.

— Ево, Влоран — це світ усієї світлої магії. Світ твого предка, а значить, і твій теж. Невже ти не розумієш? — усміхаючись, як блаженний, запитав цей... Заріон, якщо вона правильно запам'ятала.

— Ти жартуєш чи знущаєшся? Досить ламати комедію... — почала злитися Евеліна, але раптом затихла від побаченого.

Нічого не кажучи у відповідь на її обурення, Заріон просто простягнув до неї руку долонею догори і на тій буквально з нізвідки з'явився вогонь. На деякий час дівчина завмерла, спостерігаючи, наче зачарована, а потім усе ж прокоментувала:

— Круто. Мене дуже вразило б, якби я з дитинства не надивилася подібних фокусів! Може, ще й монетку в мене з-за вуха дістанеш? — всміхнулась Ева.

Заріон стиснув руку в кулак і вогонь зник. Хлопець виглядав дуже розгубленим. А Евеліна вже в наступний момент відчула справжній шок.

— У її світі існує думка, що на нащадках геніїв природа відпочиває, — незграбно плюхнувся Заріонові на плече яскравий птах, пір'я якого стирчало на всі боки. — А Форант був великим, могутнім, мудрим магом! Ось природа і відпочила на його нащадку, — промовив птах і зайшовся чи то сміхом, чи то карканням.

Це хто, взагалі? Папуга-мутант? Евеліна придивлялася, але не могла згадати, чи бачила раніше подібних птахів.

— Гадаю, варто прислухатися до Айка, вже він точно знає, як це, коли на тобі природа відпочила, — промуркотів хтось під ногами.

Птах миттю перестав сміятися, з криком смикнув із себе перо і кинув на підлогу, після чого відвернувся на плечі Заріона у зворотний від усіх бік.

Дівчина опустила очі й побачила велику товсту руду кицьку, яка гордо вийшла з натовпу. Не могла повірити очам і вухам! Може, тварину хтось озвучує?

— Вітаю тебе, Ево! — знову заговорила кицька.

І Евеліна аж ахнула, закривши рот рукою. У кицьки справді відкривався рот! Але як таке можливо? Пояснення лише одне: це сон. Напевно, варто себе вщипнути. І не встигла дівчина про це подумати, як відчула, що хтось досить відчутно вщипнув її за руку.

— Ай! — підскочила вона і повернулася подивитися, хто посмів таке зробити.

«Щипачем» виявився чоловік невизначеного віку зростом на половину меншим за саму Евеліну. Попри те, що на вигляд маленький, карликом його не назвеш. Виглядав нахаба досить пропорційно.

— Ну що? Сон це? Чи повіриш, нарешті, що перебуваєш в іншому світі? — вимогливо запитав, насупивши брови.

— А звідки ви...

— Знаю, про що ти подумала? — завершив її думку чоловік. — Думки твої читаю, як відкриту книгу! — фиркнув він. — І, до речі, в її думках немає нічого про порятунок Влорана, навіть асоціацій із назвою... Я не знав вашого Форанта, але сумніваюся, що від його нащадка буде користь, — скривився, звернувшись до всіх присутніх.

— Виходить, справа не в переході через портал? — насторожився Заріон.