Макар

Я не міг не думати про Віру і про те , як їй допомогти . Приїзджав до неї , але вона спала , довго там не знаходились . Бачити її таку слабку і бліду було важко , відчував себе винним бо якщо залишився тоді з нею всього цього можливо б не сталось , точно би не сталось . А тепер просто знищую себе цими думками замість того , аби просто тверезо думати як допомогти.

Ніка також переживає , постійно питає як Віра , передала їй солодощі котрі нам не дозволили залишити. В школі теж не можу відволіктись , постійно дивлюсь на ноги школярів аби знайти ті самі шкарпетки з Маріо . Знаю це безкорисно бо напевне весь одяг нападник вже давно викинув і шкарпетки також , але не звертати уваги не можу.

Важко сконцентруватись, але я роблю все. Часто сиджу в бібліотеці і відслідковую хто сидить за комп'ютерами бо знаю , що наші фото надсилали звідси . Продивися історію на всіх і нічого ... Ніяких збережених даних від входу , взагалі все почищено .

Із нетерпінням чекаю закінчення уроків , аби поїхати до Віри . Її дядько сказав, що до неї вже можна  заходити і вона почуває себе набагато краще. Ніка хоче їхати зі мною , але потім покладаючить на погане самопочуття каже , що поїде завтра . Не знаю як так різко їй стало погано , бо ще минулої перерви вона сяяла . Додому їхати раніше відмовляється і каже , що підвозити її не треба . Це виглядає дуже дивно , але я про це не думаю . Попереду зустріч з моєю Вірою. Як же я скучив....

- Привіт - викрикую я та обіймаю Віру навіть не подумавши спочатки віддати букет . 

- Привіт - вона посміхається , вона рада мене бачити і моя радість піднімається до небес.

Дарую їй букет , вона ставить його у воду поруч із моїм попереднім і усміхається , потім переводить погляд на мене і ми дивимось один одному в очі . Дивимось в очі поки я не наважуюсь підійти , а потім поцілувати . В цьому поцілунку я передаю всі свої почуття , всі хвилини я думав лише про цей поцілунок і зараз у мене виростають крила. Віра обіймає мене і водить узори руками по спині , а я тримаю руками її обличчя і цілую ніби боюсь , що як тільки відпущу руки вона зникне. Цей поцілунок я точно ніколи не забуду.  

Ми розчіплюємо наші вуста і деякий час знов дивимось в очі один одному . Потім сідаємо на ліжко і я починаю говорити , бачу в очах Віри якийсь страх і одразу запитую.

- Все гаразд ? Як ти себе почуваєш ?

- Так все добре , мені правда краще . 

- Ти якась стривожена , не бійся все вже добре ти тут у безпеці.- обіймаю її .

- Дядько Микола казав , що ти допоміг йому з'ясувати з якого саме комп'ютера був відправлений лист з нашими фото . - говорить трохи невпевнено 

- Так , я з'ясував , що це з комп'ютера в шкільній бібліотеці , але там все почищено. Зараз часто буваю в бібліотеці , намагаюсь зрозуміти хто там буває і як часто . 

- Мені на імейл теж приходили листи , але з погрозами , ти можеш дізнатись звідки , або на кого зареєстрований імейл ?

- Чому ти раніше не говорила про листи з погрозами ? Віра ти розумієш як це небезпечно ?!- я дуже здивований і злий на неї через те , що вона це приховала

- Тепер розумію , а тоді думала , що хтось просто так жартує.- говорить це щиро і притуляється ще ближче.

- Дядько казав , що принесе тобі ноутбук для занять , дасиш мені дані для входу в твій обліковий запис і я подивлюсь , а ще можемо синхронізувати наші ноутбуки і взагалі робити уроки разом .

- Ти стільки всього для мене робиш , мені навіть трохи не по собі...- після цих Віриних слів , обіймаю її ще сильніше .

- Ти моя рідна людина , а я для своїх рідних  на все готовий - цілую її волосся і вдихаю його аромат.

- Ти також для мене рідний.- піднімає голову Віра і я ловлю її короткий поцілунок в губи.

- Мама і Ніка питали , що тобі приготувати , а я завтра привезу 

- Якось незручно , просто приїзди , цього буде достатньо.

- Тоді скажу , що вареники з картоплею - говорю це спеціально , оскільки знаю , що вона їх не любить

- Ні , Макар , які варенники , -вона так мило дивується і ображається одночасно- я ж казала , що не люблю їх .

- Знаю , просто перевіряв.

- Що перевіряв ? - не розуміє, або робить вигляд , що не розуміє , хоче почути від мене.

- Перевіряв чи ти далі так мило злишся. - вона дивиться мені в очі і знов хмурить брови , а я посміхаюсь їй і цілую  між брів .

- Що ж поки я ще набираюсь сил , а далі пиняй на себе , я також можу перевіряти як ти злишся .

- Звучить як погроза .

- Це і є погроза - говорить вона трохи піднімаючи одну брову , дуже кокетливим тоном і мені це в ній також подобається.

- Що ж , тоді я буду захищатись.... .- хочу сказати поцілунками , але в кімнату заходить лікар і каже , що мені вже пора , час для відвідування минув.

Поцілувавши Віру в губи і подивившись в її сумні очі в яких відображається і печаль моїх власних  я йду , але відразу набираю їй повідомлення , знаю в неї вже є ноутбук і телефон . Ми переписуємось постійно, я підключаюсь до її компютера і виводжу його на свій другий екран і ми разом робимо уроки в онлайн режимі , я бачу її дії на екрані і ми говоримо по телефоні . Коли ми бажаємо один одному спокійної ночі я ще затримуюсь і працюю , а потім намагаюсь з'ясувати хто і звідки відправляв листи з погрозами Вірі на імейл . Знаю , що можливо в цьому немає сенсу і треба відразу передати це поліції , а вони підключать кіберполіцію та розумію , що це все час , а час не на нашій стороні . Дядько Микола говорив , що йому ледве вдалось домовитись , аби Віру тримали в лікарні до поки не з'ясують всіх обставин . Титанічних зусиль коштувало йому добитись того , аби Віру також не забрали в дитячий будинок чи псих. лікарню. Лягаю спати під ранок , за три години до пробудження , але з номером телефону на який зареєстрований акаунт , а це вже немало .