РОЗДІЛ 6. ТИХА МРІЯ ПРО ВТЕЧУ

Чоловік отримав підвищення і працював ще більше. Мама й далі втручалася у наші стосунки, через що ми багато сварилися.

Коли я працювала в садочку, в мене з’явилася мрія — втратити свідомість, щоб мене забрали до лікарні, де я хоч трохи змогла б відпочити. Коли починала працювати, то говорила дуже тихо, але з рештою довелось відточувати командний голос, бо інакше мене ніхто не чув. До речі дітей я з дитинства не любила, мама завжди примушувала мене поступатись, допомагати і розважати дітей сусідки та подруги, які були сильно молодші за мене. Коли я кажу що я не люблю дітей, зустрічаю осуд від людей. Але можу сказати точно, що я набагато краще поводжусь з ними, ніж ті що стверджують, що люблять. Коли працювала з дітьми,  я дуже часто хворіла, ще й намагалась я найшвидше схуднути, бо часто чула від чоловіка, мами і бабусі, що сильно погладшала (в порівнянні з моїм 48 кг до вагітності, я важила 65 кг). Пам’ятаю що були моменти, що я іду по садочку у справах, і в якийсь момент кілька секунд зовсім не розумію, де я і нащо кудись іду. Також в мене були страшенні синці під очима, і мене часто зупиняли співробітники і питали чи все зі мною в порядку. Коли звернулась до терапевта і сдала загальний аналіз крові і сечу, він мені сказав, аналізи в нормі, єдине що можу порадити – користуйтесь косметикою. До речі це було моє перше розчарування у державній медецині, але далеко не останне.

Не пам'ятаю, чи писала про те, що мама перейшла працювати в той же садочок, де працювала я і ходила моя донька. Постійно через інших співробітників передавала прохання зайти до неї в групу. Хоча справедливості заради - як вихователь вона справді була чудовою: діти та батьки її обожнювали, і вона дійсно мала особливий дар спілкування з малечею.