РОЗДІЛ 5. МОЯ ЦІННІСТЬ — ТІЛЬКИ У КОРИСТІ

Коли я закінчила коледж, доньці було майже півтора року. І я, мій брат і мій чоловік вступили до академії на другий курс — на заочне. Чоловік майже не з’являвся на навчанні, бо працював. Всі його завдання здавала я — за нього, за себе, іноді й за брата. Бувало, навіть екзамени писала за трьох.

Згодом чоловіка відрахували, бо він так і не з’явився на виклик викладача, хоча все інше я вже закрила.

До речі, можна сказати, що після інтернату мама майже переслідувала мене. Я стала помічати це у старших класах, і з часом це перетворилося на кошмар. Вона могла прийти до мене на урок і почати прилюдно вичитувати: як я сиджу, як виглядаю. Вона також викладала у нас трудове навчання, і кожен урок починався з розбору наших з нею взаємин.

Наприклад, одного разу весь клас не приніс ножиці. Я теж. Але мама зробила це особистим: «Як ти могла таке допустити?»
Коли я вступила до коледжу — вона влаштувалася туди працювати. І ситуація повторилася.
Коли доньці було рік і десять місяців, мама вирішила, що мені обов’язково потрібно попрацювати в дитячому садочку. Вона домовилась, і поставила мене перед фактом — мовляв, іди оформлюватись. Так я почала працювати помічником вихователя. Донька в той же час почала відвідувати цей самий садочок.

Я працювала, навчалась, вела господарство, і в обідню перерву або після роботи робила ремонт у нашій кімнаті. На сесію не брала відпустки — просто відпрошувалась на пів дня.
Якщо сподобався цей розділ — не забудьте додати книгу в Бібліотеку 😉