Біль, що не видно, але відчутний,
вкрав спокій, мов тінь у кімнаті.
Я тримаю себе у руках,
щоб не впасти у безодню ночі.
Внутрішні крики тихі, непомітні,
ніхто не чує, крім мене.
Але я дихаю, не відступаю,
бо знаю: час лікує рани.
Кожен спогад — мов гострий ніж,
але я навчаюся тримати його.
Серце моє б’ється тихо, стійко,
і я йду вперед, не відступаю.
Хоча інколи темрява тягне вниз,
я знаходжу світло в маленьких речах.
Любов до себе — мій тихий щит,
і серце моє вчить мене стояти.
Відредаговано: 20.09.2025