В серці тиша, хоч шум навколо,
спогади давні тиснуть мов клоки.
Кожен день — як мовчазний вирок,
але я йду, не питаю «чому» й «як».
Біль приходить без попередження,
ніде сховатись, ні втекти від пекла.
Сльози тихо падають на подушку,
але я живу, навіть коли важко.
Неможливо зупинити емоції,
вони ходять всередині без меж.
Серце б’ється крізь темні стіни,
я тримаю його, бо знаю — моє.
І навіть коли світ здається холодним,
я відчуваю тепло власного ритму.
Серце моє вчить мене стійкості,
і я крокую, хоч часом в темряву.
Відредаговано: 20.09.2025