Плечі болять, спина мов камінь,
кожен день важкий, мов у пітьмі лампінь.
Але я йду, бо немає дороги назад,
тіло моє — мій єдиний солдат.
Кров у жилах пульсує тишею,
шрами говорять мовчазною мовою.
Кожен рух — маленька перемога,
кожен крок — ще одна дорога.
Тіло вчить мене терпінню,
дисципліни й щирому пізнанню.
Біль відходить, лишає досвід,
я йду далі, не шукаючи відпустку.
Вночі, коли світ спить тихо,
я відчуваю себе живою, рідко.
Тіло витримало, я витримала,
і знову на світанку встала.
Відредаговано: 20.09.2025