Руки трясуться, та я стою,
дихаю рівно, біль не зведу.
Тіло підказує: крок за кроком,
витримай зараз — і стане спокій.
Серце б’є рівно, мов давній барабан,
біль відступає, немов туман.
Кожна хвилина — ще один шанс,
щоб я відчула: живу нараз.
Вітер торкає спітнілі щоки,
ніжно ховає усі пороки.
Тіло моє, мов вірний друг,
тримає мене, коли світ навкруг.
І я усміхнусь у вечірній тиші,
знаю: немає страху чи криші.
Сила росте у глибокій душі,
тіло й дух єдині в межі.
Відредаговано: 20.09.2025