Сонце пече, немов жарина,
спина горить, мов нова стіна.
Краплі поту — мов крихітні ріки,
шлях мій довгий, але без паніки.
Я тримаю темп, не спиняюсь,
з болем старим я примиряюсь.
Він нагадує: я ще жива,
дихання світу в мені співа.
Кожен удар — як дзвін у серці,
кожна подряпина — крок у тверді.
Я не питаю, чи варто йти,
бо шлях мій вибрала я, не ти.
І коли вечір торкнеться плечей,
тихе тепло заповнить людей.
Тіло мовчить, але знає все,
силу мою ніхто не знесе.
Відредаговано: 20.09.2025