Шрами на шкірі — це мій щоденник,
кожен запис — мовчазний намір.
Вони розкажуть без зайвих слів,
що я жива серед бур і див.
Біль не лякає, він тільки вчить,
як серце може далі стучить.
Коли ранить холод чи спека,
я віднайду у собі людину-меча.
М’язи кричать, але я мовчу,
дихаю глибше, рухи лечу.
Тіло — це карта моїх доріг,
кожен рубець — ще один мій крок.
Сонце сідає, ніч бере старт,
але в мені невгасимий жар.
Тіло стомилось, та я міцна,
бо моя воля завжди одна.
Відредаговано: 20.09.2025