Ранок приходить без зайвих слів,
тіло тремтить від учорашніх див.
Сонце лягає на спину гарячо,
я піднімаюсь, бо треба — іначе.
Кожна клітина співає свій біль,
кожен рух — як невидимий штиль.
Терпіння росте мов гілля в саду,
я не спинюсь, поки шлях пройду.
Втома сидить у плечах камінцем,
але я тримаю свій хід лицем.
Кров по жилах — мов струм ріки,
життя говорить: іди, не зникай.
Коли стомлена впаду в траву,
чути дихання землі живу.
Я відчуваю: сила в мені,
я переможу в цій тишині.
Відредаговано: 20.09.2025