Розділ 4

- Живу у маленькому селі Озерце, це не далеко.
Він відпустив її руку. Взяв у руки телефон шукаючи на карті село Озерце, і якраз на карті показувало де село знаходилось у, якому напрямку. 
Їй не вистачало знову дотику його руки. Про це задумалась, а якби він був би її коханням? Від цих думок мурашки з'явилися по її тілу.
- Знайшов, тому пристебнись, і їдемо. - завів двигун, а дівчина пристебнулась.
Їхали до її дому мовчки. Дорога не була важкою, але двоє втомилися від такого насиченого дня.
- Дякую, що підвезли! - знімала ремінь безпеки.
- І пробач мені за те, що сталось! - дивився на дівчину.
- Я ж вам говорила, що ви не винні! - побачила як він зморщив лоба. - Гаразд, але тут у цій аварії винні, а саме - ми двоє.
- Погоджуюсь! І кожен з нас виніс для себе свій урок, чи не так?
- Авжеж, правда. Не варто переходити дорогу не перевіривши чи часом не їде машина. - усміхнулась. - Тоді я піду додому, мене бабуся вдома давно чекає.
Відчинила двері у машині.
- Тобі допоможу дійти.
Він вийшов і, обійшовши навколо машини підійшов до дівчини.
- Не варто! - зупинила його. - Сама зможу підвестися, а ви їдьте уже додому.
Помалу вставала із сидіння.
- А якщо я скажу, що мій дім це ти? То, що скажеш?
- То моя відповідь буде ні. Сенк'ю. - усміхнулась.
- Обережно, не спіши!
Чоловік стояв біля дівчини, яка хотіла дійти до забору аби об нього спертися. Та не розрахувала із кроками як зачепилась об камінець і впала на Ігоря. Він швидко схопив її. 
- Я ж говорив тобі, що хочу допомогти, а ти все не хочеш. - насупився. 
- Не люблю кислий борщ.
Він дивно поглянув, не розуміючи нічого.
- А це до чого?
- Бо вам усе не подобається.
- Тут різні речі. Ти могла б впасти випадково і був би перелом.
- Не хотіла вас відволікати адже, можливо, у вас інші справи.
- Та, які там інші справи? Тобі потрібно допомогти, а все інше не важливе.
Ігор допоміг дівчини дійти до будинку. Тримав міцно правою рукою за талію, а лівою рукою тримав її руку, яка була холодною.

Ну, як вам?🤭🥰