Розділ 3

Вона опустила голову. Потім сумно поглянула на медсестру, яка чекала на відповідь. Думала собі: "невже про це усі будуть питати?"
- Анно, ви нас чуєте? - знову запитала вона, не стримуючи себе.
- Так, я вас почула. У мене немає батьків! - знову опустила голову донизу, а чоловік підійшов до неї аби підтримати.
- Співчуваю! Не знала, що так сталось. 
- Немає чого вибачатись. Вони живі, просто покинули мене.
- І, що це за батьки такі? - глянула на неї, що плакала. - А тоді хто з вами? Бо якщо вас покинули батьки, то ви повинні бути у будинку або ж хтось усиновив?
Вона витерла сльози. Спокійно відповіла: 
- Мене всиновила бабуся коли я була ще маленькою. Їй не потрібно про це говорити, бо вона хворіє. 
- Гаразд, не будемо повідомляти. Ви можете йти додому! Одужуйте! 
- Дякую! - помалу встає.
- Зачекай!
Дівчина зупинилась як він раптом знову взяв на руки її. І поніс до машини.
- Ти, як? - спитав у неї коли сів у машину. 
Вона обернулася обличчям до нього, злегка вдихнула набравши повітря у груди.
- Наче нормально, жити буду. - усміхнулась, дивлячись у вікно.
- Я винен в цьому. Вибач!
Дівчина промовчала дивлячись йому у вічі, вона була захоплена тим, які у нього красиві очі зеленуватого відтінку.
- Щось не так? - запитав чоловік.
Дівчина зрозуміла, що він помітив, як вона дивилась на нього, і її щічки вкрилися ледь червоними плямами, а її обличчя було схожим на молоко - білого відтінку.
- Все добре. Немає за, що вибачатись. Все ж таки я теж винна, бо якби дивилась на дорогу, то цього могло б не бути.
Чоловік торкнувся її руки, і від дотику дівчину відчула наче струмом вдарило.
- Я тебе відвезу додому. Де ти живеш? 
Вона дивилась на його міцну руку, яка лежала на її руці. 
- Та ні, не варто можу самостійно добратися додому!
Швидко сказала, нервуючись. 
- Я не з таких чоловіків, не бійся! І відвезу тебе додому, щоб бути мені спокійним. Тому де ти живеш? - глянув на неї.

Підписуйтесь, та ставте вподобання. Напишіть у коментарях, як вам?❤️