— Привіт, Юль… Стоп, стоп, стоп, не потрібно так волати! — Сергій відніс телефон він вуха, щоб не оглухнути від співрозмовниці, яка ледь не переходила на ультразвук, і вже відверто шкодуючи, що встиг зарядити у лікарні той чортів гаджет. — Ні, я звичайно вірю, що ти переживала, та не настільки ж! Не прикидайся юною істеричкою. І я не повірю, і тобі не пасує. Ну, вибач не було часу подзвонити. Так, чорт забирай, на війні! Ні, не гуляю. Ні, грець з тобою, строєм ходжу! Так, з молодою і гарною. Та не сплю я з нею! А щоб тебе… Передзвони коли заспокоїшся! — Сергій вимкнув телефон, зупинися, зробив глибокий вдих та пішов наздоганяти Лану, що відверто посміювалась. Половину розмови вона точно чула — дякувати неочікувано гарному зв’язку та гучному динаміку.
— Важке життя героя-коханця? — іронічно хмикнула дівчина, тряхнувши рудою чуприною, варто було Сергію з нею порівнятись.
— Не те слово!
— Що ж таке?
— Так ревнує! На рівному місці!
— Дружина?
— Не дай Боже! Подруга.
— І що ж її так розлютило?
— Ти!
— Я? — Лана здивовано кліпнула оченятами, — Я ж її в очі не бачила.
— Зате мої хлопці тебе бачили і детально Юлі зобразили. Мабуть, не скупились на епітети, добрі люди.
— Ем… Так може мені з нею поспілкуватись? Заспокоїти, сказати, що я на тебе, так би мовити, не претендую.
— А може претендуєш? — Сергій хитро посміхнувся, явно натякаючи, що дуже відбиватись не буде.
— Ні, я не спеціалізуюсь по поділу чоловіків, — весело розсміялась Лана.
— Шкода… А… — телефон почав знову дзвонити, відволікаючи чоловіка, — Чорт…— Сергій знову дістав дрібний винахід цивілізації, що його вже відверто дратував.
— Ну? Заспокоїлась? Це добре. Ти де? Да-а? О, як. Заради мене приїхала кажеш? Хм… Я, щоправда трішки не там… Так, я теж скучив. Ні, не знущаюсь. І не іронізую… А-а-а, Юля, хто там тебе перетворив на драконицю? А як це називається? Ти вже визначься, ти мене рада чути, чи яришся, що я не поряд? І те, і те? Чудово. Ні, свої переміщення я тобі поки що повідомити не можу. Ні. Ні, поки що не знаю. Та не влаштував я тут собі медовий місяць Тут просто умови непідходящі!! Ні! Ні! А-а-а… Все, дзвони пізніше, а то я зараз тут собі всі ноги переламаю... Ні, не при акробатиці у ліжку! Та я нормальне ліжко вже не пам’ятаю коли останній раз бачив! — Сергій знову вимкнув телефон і закотив очі. — Жінки… Як же з вами важко…
— Не легше аніж з вами.
— Та нічого подібного! От що з нами складного? Ми ж відкриті і всі бажання озвучуємо без недомовок. А ви? Сказала одне, подумала друге, зробила взагалі третє, а образилась на четверте! От як можна радіти, що я живий і обіцяти придушити власними руками за те, що я знаходжусь поряд з іншою жінкою? Де логіка?
— Та цілком все логічно, — розсміялась Лана.
— Застрелитись…
Деякий час Лана з Сергієм йшли мовчки.
— А яка вона? — запитала Лана, виходячи на чергову неорану ділянку степу вкриту високими, але місцями випаленими травами.
— Хто? — нерозуміюче спитав Сергій, крізь зуби криючи триповерховою лайкою чергові чигирі.
— Ця Юля.
— Гарна. Білявка. Довгонога, все при ній. Ефектна, розумна, але, як, на жаль, не одразу з’ясувалось, стерво.
— Чому ж тоді вона так переживає?
— А грець її зна. Ти теж не колобок зубастий. Та і хлопці, певно, такого порозказували знаходячись під враженням… От не могли промовчати?
— Може вона переконливо питала, переживала.
— О, так! Ця, при бажанні може, укатати кого завгодно.
— Так заспокой її.
— Я намагався, якщо ти не помітила! Та вона вбила собі в голову, що я тут прогулююсь з симпатичною дівчиною і не дзвонив їй лише через забудькуватість.
— А чому ти їй не дзвонив?
— Та я забув! Елементарно забув! І заряд телефону здох. Та і взагалі, якось не до неї було…
— А вона не забула. Вона переживала. Її можна зрозуміти.
— А мене? Я тут наче купу народу врятувати намагаюсь!
— Угу, щоправда при цьому ще й на мене задумливо поглядаєш…
— А що ж просто так, без цікавості ходити поряд.
— От! Ось тому вона й нервує. Здогадується, що ти здатен на зраду.
— Та яка ще зрада? Я їй нічого не обіцяв. Ми просто гарно провели час. Я обіцяв дзвонити, а не дотримуватись целібату!
— Чоловіки… — тепер вже закотила очі Лана, щоправда відверто посміюючись
§§§
Кордон і справді виявився лише лінією на карті, і початок тієї лінії на узбережжі Сергію прийшлось шукати за координатами та орієнтуючись на гуркіт артилерії, що стріляла з-за кордону.
— Гарна сусідня країна… Добра… Братська допомога просто вражає своїм милосердям та турботою, — невдоволено коментував той звуковий супровід Сергій.