Розділ 30

Розділ 30

Князь Гута в повному бойовому спорядженні ходив поміж вишикуваних дружинників. З кимось він обмінювався кількома словами, когось дружньо плескав по плечу, у когось оглядав та перевіряв зброю. За роки правління Гута чимало відвоював, отримав не одне поранення. Багатьох воїнів він знав особисто. Князю не подобалися палкі промови, сказані перед походом. Він віддавав  перевагу особистому спілкуванню з воїнами, з якими потім доводилося ділити всі труднощі дороги та виснажливих битв.

Гуту терпляче чекали. Княгиня Ліпослава в світло-золотистому вбранні, яка тримала горду поставу і вперто мовчала. Князівна Бойка, трохи сумна. Племінник Борин з хижим поглядом. Утор, увесь в чорному. За його спиною стояли, похнюпившись, двоє помічників. Всевид у своєму незмінному клобуці. Він десь підхопив нежить і тепер весь час намагався непомітно витерти носа. Ближні. Кілька суворих воєвод та жрецька верхівка. Світолика серед цього зібрання не було ‒ князь попрощався з ним у його спочивальні.

Нарешті Гута повернувся до свого супроводу. Жерці розпочали обряд проводжання війська. Вони довго проголошували молитви Силу та його сину Браничу, закликали духів-охоронців берегти князя та його військо, малювали охоронні знаки та знак Небесного дерева, поїли князя та воєвод заговореною водою. Нарешті з’явився жрець-віщун, який на особливому столику з заглибленням випустив жуків-рогачів і почав спостерігати за їх рухом. Всі затамували подих в очікуванні того, що скаже провісник.

‒ Доля походу незрозуміла. Боги ще вирішують, як все повернути. Легко не буде, але й поразки я не бачу. Одне можу сказати: стережіться сил земних і небесних! А нашого славного князя чекає важлива знахідка! ‒ гучно та урочисто передбачив жрець.

Гута невдоволено скривився, потираючи бороду. Ні те, ні се, ні  погане, ні хороше. І за що він цих жерців годує? В будь-якому випадку відкладати похід князь не мав наміру. Він підійшов до Ліпослави.

‒ Княгине моя! Нам вперше доводиться розлучатися так надовго. Чи не буде тобі нудно і страшно у стінах Високого Двору?

‒ В очікуванні вас я проведу ці дні, і тому не будуть вони довгими та нудними, ‒ відповіла шинорка. Рівно, велично, але без тепла. Вираз її обличчя при цьому ніяк не змінився.

‒  Я віддав всі необхідні розпорядження. Ти будеш забезпечена всім, чого потребуєш. Якщо щось трапиться чи буде потрібно, звертайся до Всевида. Він зможе тобі допомогти.

‒ Дякую, мій князю, за турботу. Боги мені послали самого уважного чоловіка.

Знову холодно і стримано. Байдужість стужанки починала виводити його з себе.

‒ Бережи себе.

‒ І ви не наражайте себе на небезпеку.

«І це напутні слова від жінки? Та хай тобі трясця!» ‒ подумав Гута. Йому хотілося поцілувати Ліпославу в губи тут, при всіх, та так, щоб аж повітря забракло. Не з любові, а зі злості, а ще показати, хто є її чоловіком. Але князь цього не зробив. Натомість він легко торкнувся губами її прохолодного лоба.

Від княгині Гута рушив до доньки. Та подарувала батькові охоронний талісман бога Сила. Князь обняв доньку і підійшов до Всевида. Здається, управитель хвилювався за нього набагато більше, ніж шинорка.

‒ Залишаю на тебе Високий Двір. Слідкуй за всім. Читай листи. Коли буде щось важливе, відправляй гінця. Повідом мені, якщо будуть новини від княжича Малка про віщуна. Стеж за Ліпославою: що робить, кому пише, з ким розмовляє. Спостерігай за Світоликом. Нехай долікується й не покидає Високого Двору. Якщо таки покине, без надійної охорони щоб нікуди не їздив. І більше ніяких дівок. Повернуся, зіграємо весілля з донькою одного з ближніх. Я вже говорив з ними, вони готуються до оглядин.

‒ Буде зроблено, володарю, ‒ закивав головою Всевид.

‒ І ще одне. Пильнуй за Борином. Ох, не подобається мені його поведінка! Щось мій племінничок приховує! Мені треба знати все: з ким говорить, куди їздить, що поробляє, навіть що їсть. Ти знаєш, що робити.

‒ Авжеж, князю, очей з Борина не зведу, будьте певні, ‒ шморгнув носом управитель.

Князь дружньо потріпав його за плече та ступив крок до коня, коли Всевид гукнув його:

‒ Володарю!

‒ Що там ще? ‒ невдоволено розвернувся Гута.

Управитель підійшов до нього і прошепотів на вухо:

‒ І ви будьте обережні! Стережіться Утора! Я думаю, він не той, за кого себе видає!

‒ Чим доведеш? ‒ суворо насупився князь.

‒ Поки що нічим, ‒ опустив очі чоловік, ‒ але відчуваю нутром, що з ним щось не так…

Князь враз подобрішав, зморшки на його обличчі трохи розгладилися.

‒ Утор зробив дуже багато для цього походу. Створив для моєї дружини могутню зброю, від якої у мелетів будуть жижки труситися. Я поки що не бачу причин йому не довіряти… Ти йому заздриш, так? Не хвилюйся, в Утора свої завдання, у тебе ‒ свої. Він не займе твоє місце. Ти хочеш ще щось сказати? ‒ запитав Гута, побачивши, як Всевид відкрив рота.

‒ Ні, володарю. Хіба що… нехай бережуть вас духи-охоронці. Повертайтеся швидше.

Князь кивнув. В глибині душі промайнула думка, що його по-справжньому ніхто не любить, окрім Бойки і Всевида.