Розділ 29

Розділ 29

Всі дуже зраділи поверненню Єсені. Коли радість від зустрічі дещо вщухла, розпочалися розпитування, як же Граю це вдалося. Скарбошукач віджартувався, що переміг Гуту у словесному двобої. Більше ніяких подробиць у нього не випитали. Нічого не сказала про це і врятована дівчина. Вона тільки коротко розповіла про свою пригоду та перебування у полоні в Світолика.

‒ Я вважаю, що вам не можна залишатися в Кливені. Княжич цього просто так не залишить. Гута незабаром покине столицю. Тоді у його сина розв’яжуться руки. Тому над вами висить велика небезпека. ‒ Бажан здавався островом спокою серед всього хаосу, що відбувався навколо.

‒ Що ти пропонуєш? Нам знову потрібно їхати світ за очі? ‒ стомлено та якось приречено запитала Калина. Древна мовчала, але при цьому уважно ловила кожне слово з розмови.

‒ Ну чому ж світ за очі… Можливо, поїдете з нами в Радіж. Це не так далеко ‒ всього п’ять-шість днів шляху, ‒ купець здвигнув плечима ‒ мовляв, це ж дрібниця.

‒ Вірно, ‒ підтримав його Тріпака. ‒ Вирушаймо з нами. Бажан і раніше це пропонував, але ми думали, що в Кливені вам буде безпечно та не хотіли нав’язуватися.

‒ Правда? ‒ запитала Древна. ‒ Схоже, в столиці нам дійсно життя не буде. Та ми не хочемо бути для вас тягарем.

‒ Ну чому відразу ж тягарем? На початку допоможу влаштуватися. Зможете продовжити знахарську справу. В Радіжі, якщо чесно, з цим не дуже добре. Тямущих знахарів майже немає, тож у вас буде можливість проявити себе, ‒ мовив купець.

Тріпака погодився, розповівши історію, як його бездарно лікували від болю в животі радіжські цілителі. Грай же чомусь тільки відмовчувався.

Куліжанки переглянулися.

‒ Схоже, у нас немає вибору, ‒ засвідчила Древна. ‒ Доведеться знову покластися на наших провідників і рятівників.

‒ Звертайтеся! ‒ задерикувато змахнув рукою Тріпака.

На тому й порішили. Чоловіки пішли до своєї кімнати. Тут Бажану та Тріпаці вдалося розпитати Грая про те, як же йому вдалося вивезти Єсеню з Високого Двору.

‒ Отже, тобі потрібно одружитися з нею, бо Гута за цим буде слідкувати, ‒ незважаючи на трагічність ситуації, купець не міг стримати посмішки. Тріпака теж пирснув від сміху.

‒ Що смішного? ‒ буркнув скарбошукач. ‒ Ламає дрова тут дехто, а мені відповідати…

‒ І що ти сам про це думаєш? ‒ запитав Бажан.

‒ Гадаю, що це мені на руку. Але все одно почуваюся цапом-відбувайлом.

‒ А що має на думці Єсеня?

‒ Вона сказала, що я її лякаю.

На цьому і купець, і кривулянин відверто розреготалися.

‒ Ви дурники, чи що? ‒ образився Грай. ‒ Ти сам казав, ‒ звернувся він до Бажана, ‒ що Древні краще буде без тебе, ніж з тобою. А тепер в Радіж запрошуєш!

‒ Не залишати ж жінок на поталу Світолику, ‒ відповів купець, витираючи сльози на очах, що виступили від сміху.

‒ Аякже! ‒ звів брови скарбошукач. ‒ Ти ж тут ні при чому, такий чистий та невинний! Та ну вас! ‒ він задув свічку, зануривши кімнату в повну темряву та ліг спати. Бажан та Тріпака цю ніч вартували вдвох.

На ранок Грай виглядав живим і бадьорим. Чоловіки вирішили, що господарю заїжджого двору взамін коня, на якому напередодні їздила Древна, залишать одного зі своїх коней. Куліжани швидко зібрали свій нехитрий скарб та завантажили його на воза. Ним взявся правити Тріпака. Виїхали, поспішаючи, щоб нарешті остаточно покинути Кливень. По дорозі подорожани зустріли Шумила та Байка, які рухалися їм назустріч.

Розмовляли мало, навіть на обідній зупинці. Єсеня здавалася збентеженою, не помічала, що відбувається навколо. Древна теж про щось напружено розмірковувала. Грай говорив тільки про загальні речі, уникаючи незручних тем. Зате Бажан мав гарний настрій, навіть зрідка сміявся про себе, коли ніхто не бачив.

Ночували на маленькому хуторі. Господарі пустили мандрівників до повітки, що поки що пустувала, та до сінника. Єсеня заснула в возі, пригорнувши Славника.

Бажан вартував першим. Він підкидав хмиз у вогнище, коли почув позаду себе легкі кроки. Обернувшись, купець впізнав у постаті, що наблизилася, Древну.

‒ Можна? ‒ запитала вона.

‒ Звичайно, ‒ відповів Бажан, посуваючись на колоді.

Дівчина присіла, принісши з собою духм’яний аромат трав.

‒ Тобі не спиться? Не зручно? Чи просто хочеш погрітися біля багаття? ‒ поцікавився купець, простягаючи руки до вогню.

‒ Ні те, ні інше. Я втомилася за день, із задоволенням би заснула, але… ‒ куліжанка замовкла, добираючи слова.

‒ Продовжуй. ‒ Він розворушив палицею вогонь, і на їх обличчях затанцювали дивні відблиски.

‒ Я просто хотіла подякувати тобі за запрошення поїхати до Радіжа. Ми дійсно потрапили у скрутне становище. Якби не ви, то навіть не знаю, щоб ми робили. У мене не було нагоди сказати це раніше, тому говорю зараз. Ось так.

Бажан сидів поруч, такий близький і водночас далекий. Людина, яка за короткий час із незнайомця перетворилася в… друга, а може навіть когось більш важливішого. «Яку дурницю я роблю» ‒ подумала Древна і різко підвелася.