Розділ 24

Розділ 24

Князь Гута писав листа у відповідь на донесення одного з посадників, коли до нього майже увірвався Всевид. Правитель глянув на захеканого чоловіка і в тривозі підхопився з місця.

‒ Що вже сталося на цей раз?

‒ Володарю! Гарні новини! Княжич Світолик знайшовся!

У Гути перехопило подих, його голос затремтів:

‒ Де він? Живий? З ним все добре?

‒ Поранений, але живий, слава богам! ‒ Всевид ніяк не міг відновити дихання і махав рукою перед обличчям. ‒ Вже у своїх покоях!

‒ Швидше до нього!

Князь покинув всі справи і помчав до сина. Коли Гута зайшов до спочивальні княжича, той вже лежав у ліжку, вкритий хутряними ковдрами. Поряд клопоталися слуги та цілителі.

‒ Княжич важко поранений? ‒ спитав князь, підходячи до ліжка і стурбовано споглядаючи Світолика.

‒ Все саме страшне залишилося позаду, володарю, ‒ відповів старший цілитель.

‒ Добре. Полиште всі спочивальню, мені потрібно поговорити з сином, ‒ наказав Гута. Коли всі присутні вийшли, він присів на край ліжка.

‒ Милістю богів ти знайшовся, ‒ сказав князь. ‒ Недарма я щодня молився Силу за твоє повернення.

‒ Дякую, батьку, ‒ зблідлими губами відповів Світолик. ‒ Я знав, що ваше серце не камінь і ви хвилювалися за мене.

‒ Ну звісно, ‒ розвів руками Гута, ‒ ти ж мій син!

‒ Син чи спадкоємець? ‒ тихо, обережно запитав княжич, відчуваючи, що в цю мить батько стерпить його слова.

‒ Кхм, передусім син, ‒ мовив князь і спохмурнів. ‒ От ми зараз і обговоримо це. Я бачу, тебе добряче вдарили по голові.

‒ Еге ж, і не тільки по голові, ‒ погодився Світолик.

‒ І як ти втрапив у таку пригоду? Що взагалі з тобою сталося? Про що ти думав, коли тікав з Високого Двору?

У княжича від здивування розширилися очі.

‒ Батьку, я не тікав з дому. В мене і в думках такого не було.

‒ Як так? ‒ звів брови Гута. ‒ Хіба ти не втік, щоб уникнути шлюбу з Ліпославою? Чи, може, до коханки своєї побіг? Припускаю, що хотів повернутися, але наскочив на якихось негідників…

‒ Батьку, я не тікав! ‒ повторив Світолик.

‒ Та признайся вже, не буду я тебе карати.

‒ Я не тікав! ‒ втретє вже голосно прокричав княжич. ‒ Чому ти мені не віриш?

Його очі засльозилися, і князь аж здригнувся.

‒ Тоді як ти поясниш свою відсутність?

‒ Мене викрали звідси, з цієї спочивальні..

‒ Викрали? ‒ перепитав Гута. ‒ У мене було таке припущення, але воно здалося мені невірогідним. Розповідай же, як було.

Світолик переказав батькові все те, що вже говорив Граєві. Князь дуже уважно слухав, зрідка перебиваючи та уточнюючи деталі.

‒ У тебе є здогадки, хто б це міг таке вчинити? ‒ якось втомлено запитав Гута.

Княжич помахав головою:

‒ Ні, батьку, уявлення не маю. Вони були дуже обережними у словах та діях, не залишили й натяку на себе. Думаю, над цими покидьками стояв хтось дуже владний та впливовий.

‒ Тільки їх впіймають ‒ і тих, хто тебе викрали, і тих, хто в лісі напав, ‒ я таке їм влаштую, що пожалкують, що на світ народилися. Це я вже тобі обіцяю.

‒ Це сталося якраз перед приїздом шинорів. Хтось дуже не хотів, щоб я на Ліпославі одружився. До речі, як там моя наречена? Мабуть, вже прибула до Кливеня? Коли справимо весілля? ‒ запитав Світолик, підкладаючи під спину подушку, аби було зручно сидіти.

Князь якось дивно зиркнув на сина і сухо відповів:

‒ Весілля не буде.

‒ Як так? Я не відмовлявся від цього шлюбу, ‒ спантеличився княжич.

‒ Ліпослава тобі більше не наречена, ‒ суворо відрізав Гута, звівши брови.

‒ А хто тоді? Невже стужани відмовилися від союзу з нами?

Князь якусь мить не міг наважитися сказати правду, а тоді випалив:

‒ Шинорська княжна тепер твоя мачуха.

Світолик витріщився на батька, його нижня щелепа відвисла.

‒ Як так мачуха? ‒ тремтячим голосом запитав він. ‒ Що це значить?

‒ А те і значить, ‒ Гута пройшовся по кімнаті, напружено стиснувши руки за спиною. ‒ Я одружився з Ліпославою.

‒ Ви? ‒ Світолик відірвав спину від подушок і подався вперед. ‒ Я такого від вас, батьку, не очікував! Як ви могли привласнити наречену сина?

‒ А що мені було робити? ‒ роздратовано сказав князь. ‒ Ти зник. Найкращі шукачі не могли натрапити на слід. Я думав, що ти втік. Що я мав сказати шинорам, які прибули після тривалої подорожі? Вибачте, наш наречений кудись пропав? Давайте його зачекаємо? Так ти це уявляєш? Як мені було зберегти наші домовленості та укладений союз? Стужа нині сильна. Сваритися ще й з ними, після того, як ми самі ж просили про підтримку? Ні, це вже зась.