Розділ 20

Розділ 20

Зранку небо злегка затягло хмарами, але дощу не було. Тому Гута вирішив, що настав слушний час для випробування метального знаряддя. На Дружинному полі зібралося біля двох десятків чоловік. Це був рівний майданчик, призначений для тренувань князівської дружини. Раніше Дружинне поле розташовувалося біля старого двору князів Посередку. При будівництві нового Високого Двору в його межах залишили невелике місце для військового вправляння, а саме поле перенесли за міські стіни Кливеня.

Гута прибув у похмурому настрої, що останнім часом став вже звичним для нього. З ним разом приїхали уважний Утор з двома помічниками, троє ближніх, два воєводи, кілька старших дружинників і всюдисущий Всевид. П'ятеро слуг швидко розгорнули намет для князя.

На полі завчасно був розміщений предмет, заради якого всі й зібралися. Присутні побачили дерев'яну конструкцію, укріплену металевими скобами. За своїм виглядом вона відрізнялася від звичних для Посередку каменометів та самострілів. Знаряддя, представлене Утором, було масивнішим і відзначалося більш складною системою вузлів та важелів. Всевид важко зітхнув: його не цікавила зброя, але він мав супроводжувати князя. Тому доведеться трохи понудитись на цьому полі, поковтати пилюку, змішану з медом, який розливав Утор.

‒ З цим списометом ви зможете швидко та дієво проріджувати ворожі ряди, наводячи справжній жах у війську ворога, ‒ говорив радник Гуті.

Його помічники тим часом зарядили знаряддя п’ятьма короткими списами, за допомогою важелів натягнули міцну тятиву і привели в рух спусковий гачок. Списи полетіли на край поля і позбивали встановлені там солом'яні опудала. Князь схвально поплескав у долоні, на його обличчі проявилася непідробна цікавість. Потім скористатися новою зброєю викликали двох воєвод. З допомогою помічників Утора вони зарядили знаряддя та випустили на волю нову порцію списів.

Всевид сам не помітив,як кисло скривився. І знову цей радник втирається в довіру до Гути. Ти бач, яку зброю розробив. Зараз для нього настала просто тріумфальна мить. Незабаром князь без цього Утора й кроку ступити не зможе. А радник цей не куличанин, і навіть не імурит. То хто ж він? Одні говорили, що Утор прийшов з країни норсів, інші ‒ що з-за моря. Як би там не було, управителю він дуже не подобався. З недавніх пір його аж тіпало при зустрічі з радником, осипаним князівською милістю. А він, Всевид, ніби знову ставав хлопчиком на побігеньках, старшим слугою, який перевіряє, чи достатньо у володаря ковдр і чи не дує йому з вікна. Управитель відчував, що Гута менше довіряє йому, а то й щось приховує. І це дуже непокоїло. Довіра князя, яку він завойовував впродовж довгих років вірної служби, могла в один день розвіятися, як дим.

Тим часом Утор оголосив, що метальне знаряддя наведе ще більше жаху, якщо до списів примотати запалений трут, просочений особливою горючою сумішшю. Вона виготовлялася на основі смоли сріблястої сосни з додаванням таємних складових. Помічники відразу ж кинулися показати горючу суміш у дії. Списи втретє продірявили опудала, але тепер ще й підпалили їх.

Гута задоволено кивав головою. Потім він покликав Утора, воєвод та ближніх до намету «обговорити військові плани». Всевид, понуривши голову, поплентався слідом. Та князь підізвав його до себе.

‒ Володарю, чого бажаєте?

‒ Всевиде, здається, я забув у своїх покоях карту Благої Землі. Вона звернута у сувій. Ти знаєш цю карту: та, що моя улюблена. Принеси її сюди.

‒ Ви хочете, щоб я повернувся до Високого Двору? ‒ з несподіванки управитель забув закрити рота.

‒ Так, хочу. Ти маєш щось проти? ‒ звів брови Гута.

‒ Ну що ви, володарю, звісно ні. Йду виконувати наказ, ‒ вклонився Всевид і рушив до свого низенького гривастого коня.

Коли управитель видерся в сідло, князь вже зник в наметі. Всевид підстьбнув коня і тихо вилаявся. Їхати до Високого Двору було неблизько. Це означало повернутися до Кливеня, проїхати пів міста, попетляти коридорами князівської оселі, знайти карту, а потім знову подолати цей шлях.

Всю дорогу управителя душила образа. Та за кого ж має його Гута, якщо дає таке завдання? Міг би й слугу послати, або «обговорити військові плани» у Високому Дворі. Чи те, про що будуть говорити у наметі, не призначене для його вух? «У-у-у, клятий Утор! Знову він, цей чужоземний пройда!» ‒ бубонів собі під ніс Всевид, трясучись у сідлі. Управитель перебирав у пам'яті все, що стосувалося радника, намагаючись зрозуміти, чим саме той йому не подобався. Звісно, впливом на князя, своєю довершеністю, дивакуватістю… Утор завжди кутався в широкий, безформний одяг, носив тонкі рукавички. Іноді Всевид навіть боявся перебувати поряд: а раптом у радника якась небезпечна болячка?

Піт стікав по лобі управителя, коли той нарешті добрався до внутрішніх покоїв князя. На дверях стояли двоє вартових. Всевид добре знав обох. Вони без зайвих питань відчинили йому двері, а самі залишилися на місці.

Внутрішні покої ‒ кімната для зустрічі особливих гостей, приміщення для роботи і власне спочивальня ‒ були огорнуті напівтемрявою. За відсутності Гути слуги не переступали їх порогу. Молода княгиня Ліпослава мешкала в іншій частині Високого Двору. Тільки Всевид мав доступ до князівського помешкання у будь-який час доби.

Управитель швидко зорієнтувався та знайшов потрібну карту на купі грамот, що насипом лежали на робочому столі князя. Вхопивши сувій, Всевид за звичкою роззирнувся, помічаючи маленькі деталі. Двері до спочивальні були розчинені, занавіска відкрита. Управителю щось примарилось дивне, і він вирішив з цікавості заглянути. Це був старий плащ князя, що лежав зім’ятий на широкому ліжку поверх хутряних ковдр. Всевид полегшено зітхнув, але в той же час його погляд зачепився за щось інше. Килим. Дорогий килим з земель з-за Пустелі. Один з гвіздочків, що його утримував на стіні, був вирваний, тому край загнувся, відкриваючи край потаємних дверей.