Розділ 19

Розділ 19

Утор зайшов до внутрішньої кімнати. За столом сиділи двоє його помічників. Забачивши радника, вони швидко підвелися.

‒ Господарю…

‒ Сідате, ‒ махнув він рукою і присів сам. ‒  Гута пішов.

Утор огидливо зняв рукавички і кинув їх на стіл. Він поворушив пальцями, мовби ті заніміли. Вони були об'ємними, з дещо потовщеними подушечками, на внутрішній стороні яких відразу проступила липка біла рідина. Шкіра рук також виглядала дивно, адже мала болотяно-сірий колір.

‒  Можете теж зняти, ‒ кинув радник. ‒ Але маски нехай залишаються. Ми все-таки у Великому Дворі.

Помічники взяли з нього приклад, з насолодою позбавляючись рукавичок. Один звернувся до Утора:

‒  Господарю, що хотів князь?

‒ Хоче завтра влаштувати випробування метального знаряддя.

‒ То нехай дивиться, ‒ оскалився другий помічник. ‒ І так забагато честі йому, що даємо в руки таку зброю.

‒  Уріфе, це не найкраще, на що ми здатні, а для Гути все одно буде виглядати захоплююче. Нарешті він погодився рушити на Мелеть. Старий півень хоче розпушити хвоста, щоб показати шинорам, на що він здатний.

‒ А до чого тут стужани, господарю? ‒ не зрозумів інший помічник.

‒ Може в зброярстві ти й кумекаєш, Бриже, та в іншому твій казанок не варить, ‒ буркнув радник. ‒ Шинори зверхньо ставляться до Гути. Наразі він слабший, тому шукав з ними союзу, навіть був змушений піти на поступки. А тепер, коли Куліжа більше не має, Чудослав звинувачує князя в тому, що той навмисне віддав їм це місто, бо знав його долю. Так між союзниками пішла знатна тріщина. Князь хоче захопити територію з родовищами, добувати руду, посилити військо завдяки цьому і показати Стужі, хто головний.

‒ Ах, який далекоглядний Гута! Поки він це зробить, чи залишиться на той час щось від Посередку? ‒ зареготав Уріф, а Бриж до нього приєднався. Їх сміх чимось нагадував жаб'яче квакання.

Та Утору такий спалах радості не сподобався. Він вдарив кулаком по столу та гаркнув:

‒  Ану замовкли! Ви, непотріб собачий, думаєте, що все так весело, а ми в іграшки граємося? Скільки часу я витратив на те, щоб привернути увагу Гути, завоювати його довіру? А чого коштувало мені, обранцю Чорної Крові, прислуговувати цьому недолугому князьку, аби прибрати деяких людей, отримати доступ до всіх бібліотек та архівів, спонукати його на атаку Нагір'я? Га? Чи відомо вам про це?

‒  Господарю, не гнівайтеся, ‒ улесливим тоном сказав Уріф. ‒ Ми не хотіли тебе образити, просто хотіли покепкувати над дурістю князя.

‒ Ти думаєш, Гута такий дурний? Ні, він досить розсудливий, діяльний, вміє терпіти і вичікувати. Не варто недооцінювати ворога, бо сам станеш жертвою. Вбий нарешті це у свою дурну голову, ‒ скреготнув зубами радник і відважив помічникові такого ляща, що той відлетів до стіни.

‒ Ми все зрозуміли, господарю, ‒ замахав руками Бриж, відсуваючись на лаві подалі від Утора. ‒ Все зрозуміли… Які будуть накази далі?

Радник зітхнув, задумався, тоді сказав:

‒ Завтра на Дружинному полі покажемо князю метальне знаряддя. Потрібно, щоб він залишився задоволеним. Незабаром підемо в похід на Нагір'я. Я поїду з військом, що будете робити ви, побачимо. Це буде залежати від обставин. До речі, про Світолика щось стало відомо?

‒ Ні, ‒ замотав головою Уріф, потираючи забите місце. ‒ Навіть найкращі шукачі Гути не можуть його слід знайти.

‒ А цей кривулянський покидьок Малко чи як він себе іменує ‒ Грай ‒ не з'являвся у Кливені? ‒ в голосі радника почулася неприхована ворожість.

‒ Ні, господарю. Ми слідкуємо за цим.

Утор піднявся з місця і почав міряти кімнату кроками. З пальців, зведених за спиною, на підлогу впало кілька крапель білого слизу.

‒ Тоді, коли він прийшов до Гути, я був біля князя і не зміг прослідкувати за цим княжичем. В Куліжі перед землетрусом хтось підбурював людей покинути місто. Швидше за все, це був Малко. Якщо він залишився живий, то зараз, мабуть, в дорозі. В полі ми не дістанемо цього Грая, а от коли він прибуде до Кливеня, треба його негайно схопити.

‒ А якщо з Куліжа він рушив на північ, побачитися зі своїми недобитими? ‒ висловив здогад Бриж.

‒ Може й так. Та цю наволоч треба знайти… Треба знайти, ‒ забурмотів радник, рухаючись з кутка в куток.

‒ Він для вас такий важливий? ‒ тихо, дещо щулячись, запитав Уріф.

‒ Аякже, пуста твоя голова! Малко щось знає! Звідки він, по вашому, дізнався про пророцтво? В байки про очманілого діда я не повірю. Цей покидьок обережний. Він не говорив про змія, але, найвірогідніше, йому про нього відомо. Цю історію знали тільки в Братстві Істинного Знання, та й то за кілька століть забули. А тут з'являється цей Малко і видає під виглядом пророцтва час і місце землетрусу. То як ви думаєте, звідки він дізнався? А цей Грай ще й пошуком скарбів займається. Давайте, допетрайте нарешті. ‒ Утор зупинився і ткнув пальцем на Брижа. ‒ Ти як думаєш?

‒ З книги? ‒ несміливо припустив той, втягнувши голову в плечі.

‒ Атож. Ти на вірному шляху. У Малка є «Записи магів Шоа», напевно, перша частина. І є людина, яка може її прочитати. А це нам ой як на руку! Якби я знав, де і коли відбудуться наступні ворушіння, то це б змінило все! Тому робіть все можливе, щоб знайти кривулянина: поговоріть з вартовими на воротях, з нашими шукачами, навіть з жебраками.