Розділ 18

Розділ 18

Бажан, Грай, сестри та їх тітка Калина з сином пробули в знищеному Куліжі ще один день та ніч, а наступного ранку вирушили на південь. Вони були втомлені та у вкрай пригніченому настрої. Навіть невгамовний Грай притих, тільки іноді щось стиха бурмотів про себе. Єсеня довго прощалася з містом, все оберталася назад, аби запам'ятати рідні місця, поки скарбошукач, який вів коня за повід, не запропонував їй сісти в сідло задом наперед. Дівчина образилася і закопилила губи.

Древна ж не прощалася. Вона чомусь відчувала, що повернеться сюди. Обов'язково повернеться. Ділянка міської стіни, під якою заховався підземний хід, ще стояла і манила її нерозгаданою таємницею. А поки треба дякувати богам, що вся родина залишилася живою, і вони прислали до Куліжа білих карликів і південців з повідомленням про пророцтво...

В післяобідній час подорожні дібралися до становища, де їх зустріли схвильовані Шумило, Тріпака та Байко. Жрець вже почав лаяти їх за затримку, але на півслові замовк. По вигляду куліжанок, Грая та Бажана він зрозумів, що непоправне таки сталося, і при тому з великим розмахом. Всі мовчали, і тільки скарбошукач скупо розповів про побачене та пережите.

Попутники разом почали ладнатися в дорогу. Коні відпочили, їх рани трохи затягнулися, але їх вирішили ще кілька днів поберегти і не змушувати везти вершників. Жінок знову посадили на здорових коней, Шумило ж взявся правити возиком з віслюком. Чоловіки пішли пішки.

Під вечір мандрівники дібралися до поселення, в якому нещодавно побували, поспішаючи до Куліжа. Осла з возиком вирішили таки збути, і Древна вже цьому не заперечувала. Та Бажану з Шумилом прилаштувати віслюка та прикупити воза не вдалося. Добре, хоч ночувати довелося не просто неба, а в добротному заїжджому дворі.

Наступного дня, приблизно опівдні, на шляху подорожніх трапилося село, де таки поталанило продати осла, возика і придбати великого воза. На ньому розмістилися жінки зі Славником та навіть Шумило. Поранених коней, що вже достатньо оклигали, теж вирішили використати. Байко, як найбільш легкий з усіх чоловіків, першу половину дня мав їхати на одному, другу — на іншому. Бажан, Грай та Тріпака поїхали верхи. У такий спосіб вдалося рухатися набагато швидше. Бажан звіряв дорогу з картою, вибудовуючи шлях таким чином, щоб не спати надворі.

Поступово в гурті поверталися розмови та інколи навіть посмішки. Розговорився і Грай.

— І все таки мене гризе думка про те, що ми мало зробили. Треба було більше... Кричати, галасувати, привернути увагу... 

— Еге ж, — буркнув Бажан, — і згинути в порубі. Зараз би лежали під купою каміння десь на дні прірви...

— Ти дуже обнадійливий. Треба було посадника притиснути до стіни...

— Ти зміг би протистояти всій міській варті Куліжа? — глянув на нього купець.

— Ну хоча б у полон його взяти і тоді вимагати свого... — не вгавав скарбошукач.

— Це теж уявити складно. Ми зробили все, що могли в межах розумного... Але як згадаю, скільки людей до Супокою відправились... — Бажан помовчав, а потім додав: — От якби у нас були переконливі докази майбутнього потрясіння, то все б могло скластися інакше.

— І то правда, — погодився Грай. — Однак взяли б ми книгу з собою, то й що? Помахали б нею перед носом у посадника? Хто б прочитав таємне письмо, яким вона написана?

— Одним богам відомо, чим би ця затія закінчилася. По-перше, книгу могли забрати, — почав загинути пальці Бажан, — по-друге, нас могли б допитувати, де ми її дістали, по-третє, могли вийти на Дичина. Хто ще, крім нього, може читати таємне письмо, якщо братчики розкидані по світу, а залишилася їх жменя? Швидше б за все і з книгою на руках ніхто нам не повірив. Ми самі сумнівалися до останнього. З іншого боку — могло б і подіяти. Хоча теж виникає питання: чи звернув би увагу Гута, який очікував шинорів, і чи повірив би старий п'яниця Скалозуб?

— Ти говориш, як... братчик, — посміхнувся Грай.

— Я розмірковую. Недарма ж я в них вчився, — тихо відповів купець і оглянувся: чи ніхто не чув?

— Може б Дичин всіх переконав? — мовив скарбошукач. — Але ж він прикутий до ліжка.

— Він би поплатився життям, — кинув купець. — А хто вирахує другий поштовх?

— Це теж вірно, — зітхнув Грай. — Досадно і несправедливо.

— А ти не думав, що за будь-яких обставин ми б не допомогли куліжанам? — спитав Бажан.

— Це ж чому?

— Бо за нашими відомостями землетрус мав статися через тиждень, а відбувся на другий день.

— Авжеж, ти правий. Що ж, тільки Дичин зможе розгадати цю загадку...

Грай відволікся на розмову з Тріпакою, купець знову оглянувся, чи ніхто не слухав.

Та за їх розмовою уважно стежила Древна. Калина з Єсенею, сидячи на возі, затягли якусь пісню. Старша сестра робила вигляд, що дрімає, обпершись спиною об клунок з речами. Допитлива від природи, вона хотіла більше дізнатися про своїх вимушених супутників. І про Бажана. «Отже, цей Дичин, якого час від часу всі згадують, належить до Братства Істинного Знання», — зробила висновок дівчина. А він... цей купець–південець, вчився у братчиків? Оце вже цікаво!

Древна кинула на Бажана швидкий, короткий погляд. Купець занурився в себе, похитуючись в такт руху коня. Вона згадала ту мить, коли він кинувся втішати її біля зруйнованого міста, і серце зрадливо сіпнулося. Тоді Древна встояла тому, що оперлася на це сильне плече. Але після Куліжа Бажан поводив себе відсторонено, мовби нічого не сталося. «А нічого й не скоїлося. Щось я надумала собі, та викрутила не в той бік. Досить, Древно, нісенітницями голову забивати», — сказала собі дівчина.

На одній з наступних зупинок вона почула, як Грай кепкував над купцем, що той нібито до дітей поспішає. Бажан же тільки тепло посміхнувся, і Древна чи не вперше побачила його посмішку. «Так у нього і діти є?» Всередині розплився легкий холодок. Якщо є діти, то є і... дружина. Дівчина легенько поляскала себе по щоках: мовляв, отямся! Купець вже не юнак, чому би йому вже не обзавестися сім'єю? Він має свій дім, не те, що цей Грай, який по світу тиняється... «Які дурниці йдуть у голову...» — подумала вона та заходилася лагодити одяг, аби чимось себе зайняти.