Розділ 16

Розділ 16

— Куліж... Куліж... — продовжувала повторювати Древна, присівши та охопивши коліна руками.

— Місто справді постраждало? Може, воно залишилося неушкодженим? — тремтячим голосом запитала Єсеня.

— Хотілося б на це надіятися... Може, боги його помилували... — похитав головою Шумило.

На очах Калини виступили сльози, Єсеня відкрито плакала. Древна встала і почала ходити туди-сюди, в неї тряслися руки.

— Куліж... Куліж... — повторяла вона. — Мені треба в Куліж...

Дівчина підійшла до Бажана і сказала:

— Я не зможу поїхати далі, поки не дізнаюся, що сталося з містом. Ми там народилися і виросли... Мені потрібно повернутися в Куліж. Зрозумійте мене, будь-ласка.

Калина, витираючи мокрі очі рукою, теж мовила:

— І ми б хотіли поїхати, хоч поглянути, що там. Я знахарка, можливо, людям буде потрібна допомога.

— Я теж поїду, — крізь сльози оголосила Єсеня.

Бажан кивнув.

— Ви заспокойтеся спочатку, потім збирайтеся. Бережіть сили. Виїдемо не відразу, бо потрібно оглянути та вгамувати коней.

Грай присів на землю біля Єсені.

— Не плач, мала. Ми ще нічого не знаємо...

— Але ж ви самі розповідали про пророцтво... — схлипнула дівчина.

— Ми попереджували, щоб такі як ти, на випадок чого, живі залишилися, — Грай витер сльозу, що котилася по світлому, милому личку дівчини. — Та ми самі сподівалися, що пророцтво — брехня...

Він підхопився і подався піднімати розкидані після землетрусу речі..

— Байку! — покликав хлопця Бажан. — Розшукай осла, може, не далеко забіг...

— Іду, господарю! — крикнув хлопець. Шумило пішов з ним.

Тріпака оглянув коней.

— У двох рани на ногах. Намагалися пута скинути з переляку, з іншими — ніби все гаразд, тільки ще не заспокоїлися, — доповів він. 

Кінь Бажана не постраждав, і купець став його гладити і заспокоювати. Підійшла Древна і обережно, спочатку ледве-ледве торкаючись, а потім сміливіше, почала вигладжувати кобилу.

— Обережно, коні ще стривожені, — оглянувшись через плече, стиха сказав їй Бажан.

— Я не знаюся на них, але за заспокоєнням кобилиці стає спокійніше і мені, — відповіла дівчина.

— Ви впевнені, що хочете побачити, що сталося з Куліжем? Ви витримаєте, якщо дійсність буде надто... страшною? — спитав купець, пригладжуючи руками гриву коня.

— Я просто не можу інакше.

— А ваші сестра і тітка? Малого ж, я так розумію, ви не зоставити в полі з кимось із нас.

— Калина — міцна жінка, Єсеня — надто чутлива. Але вона учениця знахарки, може допомогти. А Славнику доведеться поїхати, вибору немає.

Бажан тільки кивнув. Він запримітив, що Шумило з Байком тягнули віслюка, який не був налаштований повертатися до становища.

Грай тим часом, задерши штанину, розглядав подряпину на нозі, спричинену триногою. Він різко повернувся, коли хтось легенько торкнувся його плеча. За спиною стояла Єсеня.

— У вас рана. У мене є мазь для такого випадку. Візьміть, будь-ласка, — вона простягнула маленьку баночку, закриту на горлечку шматком полотна.

— Що це? — запитав здивований скарбошукач.

— Це мазь для ран, — повторила Єсеня — Не бійтеся, вона не отруйна, навіть пекти не буде.

— Та я не боюся... Просто несподівано якось, — посміхнувся Грай. — Дякую.

Єсеня хитнула головою і пішла геть, але кривулянин крикнув їй навздогін:

— Агов, мала, а твоя мазь для коней підходить? Вони теж поранені...

— Я не знаю... — відповіла дівчина. — Я вчуся людей лікувати...

— Що добре людям, підійде і коню, — підсумував Грай, розмазуючи на пальцях тягучу запашну суміш.

Коли тварини нарешті заспокоїлися, люди зібралися в дорогу. Бажан та Грай осідлали здорових коней. Шумило, Тріпака та Байко мали залишатися на місці, стерегти скарб куліжан. Скарбошукач урочисто вручив їм баночку з чудодійною маззю, щоб підлікувати коней.. Було вирішено, що Калина з сином поїдуть на рудій кобилі. Бажан підвів свого вороного до Древни. Вона здивовано глянула на нього.

— Сідайте, — тихо сказав купець. 

— А ви? — перепитала Древна.

— Нічого, я звик долати далекі відстані. Вчора пройшов, і сьогодні ноги не відпадуть. Сідайте вже.

Дівчина доволі спритно забралася на коня, якого Бажан повів на повідді.

Грай присвистнув.

— А наш купець не в тім'я битий! І який ввічливий!

Він з конем підійшов до Єсені.

— Ви теж з нами? — боязко спитала вона.

— Ну звичайно. Хтось же має вас супроводити до Куліжа, — бадьоро відповів Грай. — Давай швидше вмощуйся.

— Але ж це ваш кінь, — пробурмотіла Єсеня і закусила губу.

— Ну то й що? Ти маєш велике бажання йти пішки і ранити свої ніжки? — Грай підставив дівчині руку. — Зможеш видертися?

Єсені з третьої спроби таки вдалося перекинути ногу через круп коня. Як виявилося, зробити це в довгій спідниці було непросто.

— Тримайся міцніше, мала, бо цей звір норовистий, — обернувшись до дівчини, сказав скарбошукач. — Але вже вибачай, спокійніший коник поранений.

Він поглянув на перелякану Єсеню та обнадійливо проголосив:

— Та все буде добре, мала, я поряд, повід тримаю. Вхопися сильніше. Но! Но!

Кінь рушив, вибиваючи копитами сіру пилюку.

З однією короткою зупинкою компанія добралася до Куліжа в післяобідній час, коли сонце вже давно звернуло з найвищої точки свого перебування на небосхилі. Жінки, Славник, Бажан та Грай стояли на пагорбі, з якого, як на долоні, було видно місто, вірніше те, що від нього залишилося. Чоловіки мали змішані відчуття. Ще позавчора ввечері вони зупинялися на цьому ж місці і розглядали Куліж з висоти. Місто, до якого так довго добиралися, місто, мешканців якого хотіли врятувати, місто, яке в ту мить жило своїм повноцінним життям. 

Сьогодні ж... Перед очима постала вкрай гнітюча картина. В землі утворилася глибочезна тріщина, яка поділила Куліж на дві частини — більшу і меншу. Північна та центральна частини міста були повністю присипані камінням різних розмірів — від величезних валунів до кам'яної крихти — впереміш з землею. Чимало будівель, яким не пощастило опинитися на шляху розколу, просто сповзли у прірву. Південна околиця з одного боку тріщини та південно-східна з іншого боку були вільними від каміння. Але це не значило, що вони не постраждали. Очевидно, під час землетрусу в Куліжі розпочалася ще й пожежа. Будівлі, що уникли каменепаду, просто вигоріли. В різних місцях в небо підіймалися струмочки сизого диму. В повітрі висів задушливий запах гару, а вітер розносив часточки попелу. Відносно неушкодженою залишилася тільки південно-східна окраїна міста та посад — забудова, що виникла за межами міських стін.