Розділ 14

Розділ 14

Незабаром радіжці та куліжани, що до них приєдналися, пройшли міські ворота та покинули Куліж. Чоловіки вели коней на поводу, бо віслюк дріботів не досить швидко, а возик з домашнім скарбом міг вмістити щонайменше одну-дві людини. Затягнулася незручна мовчанка, яку вирішив порушити Грай.

— Ви, напевно, одна родина? — запитав він у куліжан.

Скарбошукач вирішив, що буде говорити з старшою жінкою, але йому відповіла чорнява дівчина, яка вела ослика на повідку.

— Так. Це мої сестра, тітка та племінник. А ви часом не родичі?

— Ні, — замотав головою кривулянин. — Ми стали вимушеними попутниками, але за останній час... здружилися. — Він ще мить помовчав, а потім представився: — Грай. Мене звати Грай.

— О, цікаве ім'я, — кивнула куліжанка.

— Це Тріпака, — продовжив скарбошукач, вказуючи на товариша. — Не дивіться, що ми такі... . Куліж — дуже гостинне місто. 

— Вірно сказано, — погодилася чорнява. — Я не знаю, як в інших містах, але в нашому справедливість давно десь зникла.

— Це брат Шумило, е-е, Шумило, — Грай відчув, що ледь не проговорився. Однак куліжани ніяк не відреагували, і він продовжив далі: — Оцей хлопчина — Байко.

Юнак розплився в усмішці і сказав:

— Буде потрібна допомога — звертайтеся. Я багато чого вмію.

— Дякуємо, — схилила голову співрозмовниця. — Обов'язково перевіримо ваші здібності.

— А це Бажан, — вказав Грай на купця.

— Бажан? — перепитала дівчина, блиснувши сірими очима. — Ви ж назвалися Громовином.

Купець ледь посміхнувся. Він впевнився, що то саме вона була в натовпі і намагалася протиснутися проти людського потоку. В той же час Грай гучно засміявся, запаливши сміхом радіжців.

— Громовин, ха! Це тому, що Куліж, як я вже і казав, гостинне місто, а наш Бажан дбає про свою безпеку та добру славу.

— І то вірно, — погодилася куліжанка. — Я Древна.

Купець мимоволі поглянув на дівчину — пряму та сміливу, і подумав, що це ім'я надзвичайно їй личить.

— Це моя тітка Калина, це її син Славник. Ну і сестричка Єсеня.

Грай помітив, що світловолоса дівчина густо почервоніла, і вирішив поки що не діймати її своїми розпитуваннями.

— А ви чим зазвичай займаєтеся? — запитала Древна.

— Ми розбійники! Та ні, що ви, я жартую! У мене дурні жарти! — поправився Грай, помітивши, як змінилися на обличчях Калина та Єсеня. — У нас зовсім різні заняття. Наприклад я — скарбошукач.

— О боги, як захоплююче! Ви шукаєте закопане золото? — поцікавилася Древна.

— Не тільки. Здебільшого старовинні речі, щось давнє та незвичайне. Але т-с-с! — приклав пальця до губ Грай. — Це на межі порядного життя.

— Я зрозуміла. Але дуже цікаво... і може знадобитися, — додала про себе дівчина.

— Що може знадобитися? — перепитав кривулянин.

— А? Нічого... Я обмовилася. Продовжуйте.

— Тріпака — він зі мною. Шумило... він... е-е... каменяр, от, — видихнув з полегшенням скарбошукач, підібравши безпечне слово.

— Це теж дуже дивовижно! Я багато знаю про зодчество. Чи можна буде з вами потім обговорити деякі речі? 

Всі радіжці здивовано подивилися на Древну.

— Звідки ж у молодої дівчини така цікавість до зодчества? — запитав ошелешений Шумило.

— Та цікаво, і все... Мій батько був будівничим... — тінь набігала на обличчя куліжанок, і Грай не став розпитувати більше. Натомість він сказав:

— Бажан у нас насправді купець. А Байко при ньому.

— Правда? І чим ви торгуєте? — Древна скоса зиркнула на Бажана.

— Всім потроху. Шукаю щось рідкісне, те, чого в Посередку немає. Тканини, прикраси, лікарські трави...

— Лікарські трави? — оживилася тітка Калина. Єсеня теж зацікавлено прислухалася. — Які саме?

— Нещодавно з Рівнини привіз колючого калюжатника, квіти лімки, воронячі ключики... Ну і насіння золотого дерева з-за Пустелі.

— Ого! — вигукнула Єсеня. — Це такі рідкісні трави... А насіння, мабуть, дуже дороге...

— Так, рідкісні, тому я їх і роздобув.

— Ви цікавитеся травами? — спитав Грай Єсеню. Вона ж натомість зашарілася і заховалася за спину тітки Калини.

— Тітка Калина — досвідчена знахарка, а Єсеня в неї вчиться. Вони схиблені на всіляких настоянках та відварах, — пояснила Древна.

— Де ви раніше були? — вигукнула Калина. — В Куліжі таких трав не знайдеш. Ніхто не привозить. Може, ми у вас трохи придбаємо?

— Але в мене з собою їх немає, — зазначив Бажан.

— То де ж ви тримаєте товар? — запитала чорнява дівчина.

— Вдома... — зітхнув купець. Він уявив свій будинок у Радіжі, Радечка і Дарічка, які біжать йому на зустріч, всіх домашніх...