Розділ 13

Шумило, Тріпака та Байко напружено чекали Бажана та Грая на заїжджому дворі. Коли вони повернулися, їм влаштували справжній допит. Та скарбошукач закрутив головою і жестом припинив усі розпитування.

— Цей посадник — справжня колода. Бажан свідок. Нічого не вийшло.

— Він нас ледь не виштовхав, — сумно зазначив купець.

— Тоді що? Переходимо до запасного плану? — запитав Шумило, завжди готовий до дії.

— Небезпечно, але спробувати треба, — погодився Бажан. — На всяк випадок називайте мене Громовином.

Грай широко посміхнувся при згадці про це ім'я і встав з-за столу.

— Пора. Або зараз, або ніколи. Чує моє серце, що надовго ми в Куліжі не затримаємося. Розділимося. Я з Тріпакою піду на площу навпроти місцевого храму, а ви втрьох — на ринок. Бажан... хе-хе... тобто Громовин там буде як риба у воді.

— Може брат Шумило почекає нас тут? — запропонував купець. — Нехай надто не світиться в місті.

Але жрець навідріз відмовився.

— Не для того я аж з самого Радіжа сюди пхався, щоб просто відсидітися. Ніхто мене в Куліжі не знає. Крім того, я ще й вас захистити зможу у разі чого. Чи ви забули про це?

— Добре, добре, — погодився Грай. — Зустрічаємося на цьому місці.

Коли Бажан, Шумило та Байко прийшли на ринкову площу, то спочатку трохи розгубилися. Місце було незнайоме, люди всі чужі. Як їх спонукати себе слухати? Та купець знайшов очима било – дерев'яну колоду, спрямовану на круглий металевий диск, що здавався кришкою до величезного казана. Поряд знаходився дбайливо споруджений дерев'яний поміст. Саме звідси провісники зачитували князівські грамоти, сюди скликалися мешканці Куліжа, якщо була потреба в оголошенні важливих новин. У цьому місці проводилися привселюдні суди, торги. Згідно давнього звичаю, кожна людина могла вдарити в било та таким чином кинути комусь виклик, про щось відкрито заявити, звинуватити підозрюваного в злочині. Бажан вказав Шумилові на колоду, і вони разом почали штовхати її в напрямку диску. На всі сторони розлетівся металевий дзвін, який ритмічно вібрував в такт ударам.

Звична метушня на ринку стихла. Люди почали зупинятися, придивлятися, хто ж це наважився бити в било. Потроху вони стали збиратися біля радіжців. Утворився немаленький натовп. Куліжани стиха перемовлялися, гадаючи, що сталося. Тоді Бажан та Шумило зіскочили на поміст, Байко ж залишився внизу.

— Мешканці Куліжа! Я Громовин, торговець з півдня, з Кривомежі. Повірте, ні я, ні мої товариші не мають щодо вас лихих намірів. Але ми просимо нас вислухати.

— Та говоріть вже, не тягніть! — залунали голоси з юрби.

— По дорозі на північ нам довелося почути одне пророцтво, яке стосується вашого міста. Воно прозвучало дуже загрозливо, тому ми вирішили його донести до вас. Так от, рівно через тиждень в Куліжі може статися землетрус або каменепад, або й все разом. 

Натовп невдоволено загудів, наче розворошене осине гніздо. Наперед почав пробиватися високий, худий куліжанин. Він підняв руку і вигукнув:

— Я обійшов половину Благої Землі. В горах таке може бути, але в нашому місті ніколи не траплялося, щоб земля дрижала. Чому ви вирішили, що нам таке загрожує?

— Послухайте, — Бажан намагався перекричати людей. Його щоки розчервонілися, серце било молотом. Купцю здавалося, що він робить найбільшу дурницю у своєму житті, але вчинити інакше він все одно не міг. — Це пророцтво від віщуна, який вражає своїми здібностями. Якщо воно не збудеться, то хвала богам. Ваша справа, вірити нам чи ні. Та я би порадив вам убезпечити себе і на наступному тижні хоча б перечекати кілька днів за межами міста. Нехай краще той віщун помилиться, а я прославлюся як брехун, але ваші життя будуть в безпеці!

В юрбі здійнявся крик. З висоти помосту Бажан бачив, як одна дівчина, затиснута посеред натовпу, розвернулася і почала протискуватися між людей, щоб вибратися на простір.

— Наша справа вас попередити, а ви вже самі вирішуйте, що вам робити! — хрипло вигукнув Шумило. 

Тим часом збоку до помосту підійшло троє воїнів з міської варти.

— А хто це тут людей баламутить? Вам робити нічого? То ми роботу знайдемо! — закричав один із них.

— Все, все, ми сказали, що хотіли, вже йдемо, — заспокоїв їх Шумило.

Купець та братчик зійшли з помосту. Люди почали розходитися, кидаючи на них недобрі погляди. Хтось відкрито лаявся.

— От бовдури!

— І правда баламути!

— І чого їх кублі сьогодні притягли!

Кілька чоловіків з загрозливим виглядом підійшли поближче, але присутність вартових їх поки стримувала.

— Ідіть звідси, поки ноги цілі. А ще краще покиньте Куліж пошвидше. Нічого народ каламутити, — з неприязню кинув інший вартовий.

Бажану було неприємно чути всі ці речі, але, з іншого боку, полегшення надавало почуття виконаного обов'язку. Радіжці вже хотіли покинути ринок, але побачили, як поміж людей до них пробивається захеканий Тріпака. Він був весь червоний, розкуйовджений. На лівому виску та в кутку губ розтеклися багряні плями від ударів.

— Зачекайте, зачекайте! — він зупинився, намагаючись перевести дихання, і аж скрутився від болі в боку.

— Що сталося? Хто тебе так розмалював?— спитав Бажан.

— Грая кинули в поруб, — ледве вимовив засапаний кривулянин.

— Давайте відійдемо звідси, бо на нас тут скоса дивляться, і ти нам, хлопче, все детально розповісти, — Шумило рішуче рушив вбік, за ріг великої дерев'яної будівлі.

Тріпака тим часом розказав, що вони з Граєм почали збирати людей на площі біля храму. Та на них звернули увагу храмові жерці, які покликали міську варту. Скарбошукач вплутався в суперечку, що переросла в бійку. Грая забрали вартові, в той час як його товаришеві вдалося втекти.

— Ну що ж, справи кепські, — підсумував Бажан. — Хоча це очікувано.

— Ну і норов у нашого Грая! Треба було тільки кулаками махати! Потрібно було мені з ним піти! — пробурчав Шумило. — І що тепер?