Розділ 12

На вечір сьомого дня мандрівки перед радіжцями нарешті розкинувся Куліж. Місто лежало як на долоні, оточене кільцем міцних дерев'яних стін. На північ від Куліжа починалися відроги Мовчазних гір. Їх плоскі вершини займали всю лінію горизонту. Мандрівники стояли перед містом, втомлені і мовчазні, потім переглянулися між собою і рушили до міських воріт. Сторожа ретельно не оглядала подорожніх. Вартові вже думали про те, як зачинити ворота та відправитися додому вечеряти. Шумило знову обвішався бородавками, але цей запобіжний захід виявився зайвим. 

Радіжці їхали по головній вулиці Куліжа та уважно роздивлялися довкола. Ніхто раніше не бував тут. Бажан тільки проїздив мимохідь кілька років тому. Всі мовчали. Досить дивно було спостерігати за життям міста, яке ось-ось могло бути зруйноване. Смеркалося, тому Грай запропонував зупинитися в першому ж заїжджому дворі, який трапився. Він мав дивну назву — «Тепле гніздо» — та був наполовину пустий. Вечеряли швидко і мовчки, хоч їжа виявилася порівняно смачною. Кімната, в яку заселилися радіжці, була просторою і не переобтяженою меблями. Для них принесли солом'яні матраци, які впритул розмістили на підлозі. Коли всі справи були загалагоджені і можна було би зі спокійною душею вкладатися спати, супутники зібралися на раду. Говорили тихо, ніби приховували якусь небезпечну таємницю.

— Як будемо діяти завтра? — запитав Грай. — Так само, як в Кливені?

— Що ти маєш на увазі? — поцікавився Шумило. — Відправити тебе самого до посадника, а нам чекати, коли закінчиться розмова?

— Так. Я знову скористаюся своїм ім'ям. Так простіше добитися зустрічі з посадником. Але нехай для надійності хтось ще піде зі мною. Я не знаю, що собою становить місцевий посадник. Тож вдвох буде легше з ним справитись.

— Тоді піду я, — несподівано зголосився Бажан і додав: — Шумилові не можна показуватися перед служителями князя, з Байка користі буде небагато, Тріпака ще б міг...

— Я залишуся в заїжджому дворі. У посадника я вам нічим не допоможу, але якщо потрібно буде вас визволяти, то вже в нагоді стану, — висловив свою думку Тріпака.

— Добре, нехай буде так, — погодився Бажан. — Грай буде говорити від свого імені, а я зіграю, ніби пішов з ним за компанію, хоча насправді щоб познайомитися з посадником для налагодження торгівлі.

— Що будемо робити, якщо вас і тут слухати не захочуть? А швидше за все так і буде, — Шумило сказав вголос те, про що кожен вважав за краще промовчати.

— Давайте надіятися на краще, — Грай здвигнув плечима і позіхнув. — Що посадник виявиться людиною по меншій мірі завбачливою. А якщо отримаємо відкоша, тоді... треба говорити з людьми. Нам нічого не залишається іншого. Може, хоч хтось врятується... Кхм, якщо вся історія зі змієм взагалі правда...

— Отож, — задумливо кивнув Бажан. — Ми ризикуємо стати марновірами, брехунами, бунтарями і заколотниками. А найбільше наражається заробити дурну славу Грай.

— Ех, — махнув рукою скарбошукач. — Що вже мені та слава? Я й так досить прославився. Хай вже про мене говорять в усіх закутках Посередку... і Стужі на додачу.

На тому й порішили. Спали погано всі, крім Шумила. Він спокійно хропів, мовби й не було приводу до якогось хвилювання.

Вранці радіжці поспіхом поснідали. Грай, як і тиждень тому в Кливені, переодягнувся в більш пристойний одяг, ніж носив зазвичай. Скарбошукач з купцем, закликавши духів-охоронців, вийшли з заїжджого двору. Надворі було досить тепло, але небо на три четверті затягнулося хмарами. Грай розпитав у місцевих мешканців, де знаходиться будинок посадника. Не знаючи міста, чоловіки трохи поплутали по його вулицях, але врешті-решт добралися до добротного дому з високим дерев'яним парканом. Перед воротами переминалися з ноги на ногу двоє вартових.

— Як життя, хлопці? Як служба? — бадьоро звернувся до них Грай.

Вартові з-під лоба підозріло зиркнули на гостей.

— Ви хто такі?

— Е-е, тихіше, хлопці. Я до вас по доброму. Треба ж з чогось починати розмову. Чи вдома ваш господар?

— Ще раз повторюю: ти хто такий, щоб посадника зранку турбувати? — один з воїнів впритул підійшов до скарбошукача.

— Я княжич Малко з племені кривулян. Маю до твого господаря нагальну справу. І тобі точно від нього дістанеться, якщо не повідомиш йому про наш прихід.

— Я купець з півдня, прибув до посадника з торгівельною пропозицією. І вам краще послухати його, — Бажан кивнув на Грая, — він справді княжич.

Вартові збентежено переглянулися між собою. А якщо й справді цей чоловік знатна особа? Виглядає начебто пристойно... Посадник же був людиною з лютим норовом, та ще й днів зо два перебував не в гуморі. Тому один зі стражів мовчки подався до двору, а інший залишився уважно спостерігати за дивними гостями.

Грай з Бажаном переглянулися між собою, але теж промовчали. Незабаром вартовий повернувся зі слугою, який провів їх у двір, а потім до великого будинку. Через деякий час до кімнати, де залишили радіжців, увійшов посадник Скалозуб. Це був вже літній чоловік невисокого зросту, коротко підстрижений, з невеликою лисиною на тімені. Одягнутий він був на скору руку: швидше за все, слуги його нещодавно розбудили. Від посадника відверто несло хмелем.

Скалозуб погано себе почував після вчорашньої пиятики. Два дні тому голуб приніс листа, в якому повідомлялося, що Куліж в якості весільного подарунку передається у володіння княгині Ліпослави. Посадника новина геть не порадувала. Це віщувало зміни, а їх він не полюбляв. В Куліжі посадником Скалозуб служив вже тривалий час. Що ж буде тепер, він не знав. Можливо, молода княгиня зі Стужі вирішить замінити його своєю людиною. Тому посадник перебував в поганому настрої, ще й голова боліла, ніби готувалася луснути. А пиячив він теж два дні, відколи прочитав того клятого листа з Кливеня. Скалозуб хотів як слід поспати сьогодні, так ні ж, не вдалося, бо зранку кублі принесли цього княжича князівства, якого давно не існує, і ще якогось купця.