Розділ 9

Всевид зайшов до намету князя Гути і відразу зустрівся з його розлюченим поглядом. «На володареві можна сьогодні яєшню смажити», — подумав управитель, але виду не подав. В шатрі, крім князя, перебували двоє ближніх, дуже залежних від князівських подачок, та ще один загадковий чоловік. На останнього й покосився недобрим оком Всевид. Хоч управитель і вважався найбільш наближеною до Гути особою, про цю людину він знав мало. Чоловік ніби звався Утором, вважався радником з військових питань. На зібраннях ближніх він здебільшого відмовчувався, говорив мало та зрідка. Утор з кількома помічниками мешкав у внутрішніх покоях Високого Двору, і це було єдине місце князівської резиденції, куди навіть Всевид не мав доступу. Та князь цінував цього радника та виявляв до нього всіляку прихильність. Звісно, Всевиду, який дійсно крутився, як вуж на сковорідці, аби догодити князеві та забезпечити всі його потреби, це не подобрался. Особливо зачіпало його те, що існували питання, які князь обговорював тільки з Утором. Управитель мав кілька думок щодо того, як підібратися до таємничого чоловіка, але поки що був надто заклопотаним, щоб втілити в життя свої задуми.

— Хто підняв такий гвалт назовні? І з ким ти так довго розмовляв? — буркнув Гута.

Всевидові навіть шкода стало князя, який сидів за похідним столом, підперши головою рукою та важко дихав.

— Це був княжич Мало. Він дуже хотів з вами зустрітися, але я його спровадив.

— Княжич Мало? — в'яло перепитав Гута. — Хто це такий?

— Наймолодший брат Свірка, ватажка кривулян, втікачів з острова Мли.

— О, я пам'ятаю їх батька, ми з ним були союзниками в свій час. Недобра доля спіткала це плем'я, — сказав Гута і замовк. Як в Посередку, так і в сусідніх князівствах вважали недоречним згадувати те, що сталося з кривулянами. — І що хотів цей Малко?

— Він ніс якусь нісенітницю про пророцтво, володарю.

— Про яке пророцтво? — несподівано зацікавився Гута, блиснувши очима.

— Він десь почув від навіженого діда про те, що через два тижні Куліж, колишню столицю, має стерти з лиця землі землетрус. Княжич сумнівався, чи це правда, але вирішив вас попередити, — Всевид краєм ока бачив, як Утор аж привстав та уважно прислухався до розмови.

— І це все? — князь розчаровано скривився. — Яка дурниця! Пророцтво... Навіжений дід... Землетрус... О боги, за що мені це все? Він пішов, той Малко?

— Так, володарю, він більше вас не потурбує.

— Хай іде туди, де сидить його народ, а не по Посередку розгулює і всіляку нісенітницю збирає! Тьху! — Гута ляснув себе по лобі і закотив очі. — Краще розкажи мені, які останні новини? Люди, відправлені на пошуки Світолика, ще не повернулися?

— Ні, володарю. Жодного не бачив.

— І куди ж той поганець пропав? Це ж треба, так сліди замів. Ох, приповзеш ти до мене, приповзеш, я тобі покажу, як рідного батька слухати, — князь з розмаху вдарив рукою по столу і навіть не скривився від болю. — А Борин чим займається?

— Нібито поїхав розшукувати Світолика, володарю.

— Нібито! — процідив крізь зуби Гута. — Отож бо, що нібито! Чи пронюхав хтось ще, крім мого дорогоцінного племінника, про те, що Світолик пропав?

— Ні, чутки ще не поповзли, князю.

— А шинорів ще не видно?

— Розвідники доносять, що вони вже на під'їзді, от-от будуть.

Гута застиг, його обличчя перекосилося. Він наче постарів років на десять.

— Ну і що ви мені порадите? — звернувся він до всіх присутніх. — Наречена вже майже тут, наречений десь зник, союз зі Стужею висить на волосині. Та що там союз, моя честь під загрозою! Це буде така образа для Бронибія! Цей старий вовк злопам'ятний, ще й війну затіяти може. Що ж робити?

— Князю, будемо тягнути час до останнього. Шинори прибудуть, дамо їм трохи відпочити з дороги. Весільний обряд не відразу ж проводиться, — проговорив старший ближній, худорлявий Тряс.

— Це нас не врятує. Ліпославу та її брата повинен зустрічати разом зі мною і Світолик. Так має бути, інакше розціниться як неповага. А княжича то немає! — Гута безсилою розвів руками. — Шукай вітра в полі. Що мені стужанам говорити? Що той лоботряс квіточки для вінка нареченій збирає?

— Може, нам кимось замінити княжича? Вони ж його в лице не знають, — запропонував Морс — другий, молодший ближній.

— Теж не пройде, — захитав головою князь. — Надто ризиковано. Всі гості мовчати не будуть.

— Тоді запропонуйте Бойку Чудославу як заміну, — не вгавав Морс

В інший час князь би скипів. Свою доньку він любив і балував, та не дозволив би про неї так говорити. Наразі вибухова сила князівського гніву була майже потушена усвідомленням загрози розладу з Північним князівством.

— А ти забув, що Чудослав вже одружений? Моя донька може бути тільки дружиною, аж ніяк не забавлянкою чи рабинею, — гаркнув Гута та повернув голову до таємничого радника. — А що ти думаєш, Уторе?

Чоловік піднявся і заговорив тихим, неприємним голосом.

— Я б радив офіційно оголосити, що княжич Світолик зник. Якщо він сам втік, то це дасть нам час його знайти, бо не міг він від'їхати надто далеко від Кливеня. Якщо ж до зникнення княжича причетний хтось інший, то він мимоволі стане ворогом Стужі. Звичайно, наша позиція в очах шинорів ослабне, але з часом це може обернутися і на користь Посередку: зокрема руками стужан можна розправитися з нашим ворогом.

— Добре сказано, — закивав головою Гута.

Всевида накрила хвиля заздрощів. Знову цей Утор влазить зі своїми цінними порадами, добивається князівського схвалення і всіляких почестей. І саме неприємне: Гута прислухається до його думки. Управитель наважився і встряг у розмову.

— Володарю, а чому би вам не запропонувати себе в якості нареченого для Ліпослави? Ви в самому розквіті життєвих сил, вдівець. До того жьдля шинорів такий союз може бути більш привабливим: видати князівну не за спадкоємця столу, а за самого правителя.

Всі присутні притихли. Гута на мить завмер, а потім голосно зареготав. Ближні теж засміялися вслід за князем, але не так гучно. Всевид не розумів, що відбувається і чому його слова викликали таку відповідь. Та князь різко, так як і почав сміятися, замовк і серйозно подивився на управителя.