Розділ 7

Наступного дня мандрівники добралися до Кливеня. Сонце стояло вже високо і добре пригрівало. Як і було домовлено, Байко та Тріпака пішли першими. Грай, Шумило та Бажан здалеку спостерігали, як вони увійшли до міста. Тоді рушила й їхня трійця. Біля міських воріт того ранку на диво було дуже людно, і Бажан звернув на це увагу попутників. Але ця обставина зіграла на руку. Сторожа не встигала ретельно перевірити всіх бажаючих потрапити до Кливеня. Оглядали побіжно, запитували причину прибуття, з торговців брали податок. Грай багато говорив ні про що, кинув вартовим по монетці «промочити горло», загалом поводив себе звично та невимушено. Бажан відмовчувався, здавався трохи затиснутим. На Шумила ж сторожа дивилася з відкритою огидою. Братчик, як і обіцяв, прикрасив себе псевдобородавками, які змусили бувалих воїнів гидливо опускати очі та стиха згадувати духів-охоронців.

Коли огляд був завершений, мандрівники нарешті в'їхали до міста. Їх відразу вразила багатолюдність. Велика кількість бажаючих відвідати столицю впала в око ще біля воріт, але цьому не надали великого значення: та мало чого люди сьогодні зібралися до Кливеня, може, співпадіння яке. Але тепер було очевидно, що у місті готуються до якогось свята чи великої події. По вулицях снував різнобарвний натовп, що складався з людей усіх станів, статі та віку. Було дуже шумно: кричали торговці, попід ногами бігали та верещали зграйки дітей, виступали вуличні музики...

Грай дав монетку першому ж хлопчаку, який ледь не потрапив під копита його коня, і з'ясував, що сьогодні має прибути княжна Стужі Ліпослава, щоб вийти заміж за княжича Світолика.

— Он як! — вигукнув Грай. — Та тут у нас династичний шлюб і політичний союз! То може й ми на весілля потрапимо?

Через юрбу до «Щедрої печі» добиралися довше, ніж планували. Тріпака та Байко вже були на місці. Вони навіть змогли зайняти окремий стіл для всієї компанії. Щоправда, кімнати замовити не вдалося, бо всі вже були зайняті. Коли нарешті попутники розмістилися на лавах за столом, Шумило замовив грибний пиріг та по кухлю пива кожному.

— Якось ми не вчасно прибули до Кливеня, вам так не здається? — зауважив Грай та відкусив добрячий шмат пирога.

— Точніше і не скажеш, — буркнув Шумило.

— Місце для ночівлі знайти буде складно, якщо взагалі можливо, — у Тріпаки був дещо збентежений вигляд. Він почесав потилицю і розгублено дивився на вихід з зали.

Здається, тільки Грай не втратив бадьорості духу.

— Ну що ж, вибору у нас немає. Якщо це весілля княжича, то триватиме днів зо три. А нам навіть переночувати ніде. Треба йти до князя зараз. Пройти то я пройду, але чи будуть мене слухати, це інше питання. Тому побажайте мені удачі і чекайте мене тут.

   Грай піднявся, допив пиво з кухля, витер рукою рота та вирушив у бік дверей. Решта ж залишилася на місці та похмуро переглядувалася між собою.

   Тим часом скарбошукач взяв свого коня та відправився людними вулицями до княжого двору, обдумуючи план дій. Великий двір, як і годилося, стояв на підвищенні. Це була порівняно нова резиденція князя, збудована за останніх років правління діда Гути, стара ж стояла закинутою та мала дурну славу. Великий двір відзначався міцними укріпленнями, високими стінами, але мав, на думку Грая, занадто хаотичну та хитромудру внутрішню забудову. Молодий чоловік зліз з коня та назвав себе сторожі. Вартові його не пропустили, сказавши, що князя вдома немає, оскільки він перебуває за Мимохідними воротами в очікуванні князівни Ліпослави. 

   «А Гута серйозно налаштований, раз аж за ворота виїхав. Невже старому лисові так важливий цей союз? Він ще не знає, з ким зв'язується. Хоча може Бронибій і Гута один одного вартують?» — подумав Грай і іронічно посміхнувся.

   Мимохідні ворота розташовувалися на північній околиці міста. Ця назва закріпилася за ними здавна, відколи Кливень ще був невеличким поселенням, і подорожнІ просто проїздили через нього, не зупиняючись. Нині ж вулиці, якими мала прослідувати князівна зі Стужі, були ретельно прибрані від нечистот, прикрашені гірляндами та квітами. Тут скупчився величезний натовп людей, які бажали на власні очі побачити в'їзд нареченої до столиці. За воротами зібралися знать та ближні князя, було поставлено кілька яскравих наметів. Грай пробирався через юрбу багато, святково одягнених людей та слуг, які снували туди-сюди, до шатра, біля якого височів штандарт князя Гути. На ньому майорів візерунок з химерно переплетених ліній, увінчаних шершнем. Очевидно, що Ліпослава та її супровід ще не прибули, тому скарбошукач вирішив, що князь зможе приділити йому трохи часу.

   Намет Гути по колу був оточений воїнами-дружинниками. Грай підійшов до одного, назвав себе і сказав, що має для князя важливі відомості, на що отримав різку відмову. Вартовий повідомив, що їм заборонено пускати до князя будь-кого. Грай обурився і наголосив, що він не аби-хто, і що йому потрібно до правителя у важливій справі. Дружинник знову відмовив, посилаючись на наказ. Грай, імпульсивний за своєю природою, підвищив голос, а воїн відреагував тим, що схопився за меча. Надійшов командир варти, який ввічливо, але твердо попросив Грая забиратися геть. Краєм ока скарбошукач помітив, як полог князівського шатра відхилився і звідти виглянув високий чоловік, закутаний у темний просторий одяг.

   Невідомо, чим би закінчилася сварка з дружинниками, якби до Грая несподівано не надійшла допомога в особі Всевида. Управитель саме проходив мимо і не міг не втрутитися в суперечку. Він впізнав Грая і відвів його в бік, легенько потягнувши за рукав.

— Велика несподіванка та удача вас тут побачити, княжичу Малку. Чим завдячуємо відвідинам? — м'яко запитав Всевид.

— Хіба сьогодні не привід засвідчити пошану князю Гуті? — посміхнувся Грай, звузивши очі. — Вся знать з'їхалися до Кливеня, щоб у радісну годину бути поряд з володарем.

— Не жартуйте, ви знаєте, що я мав на увазі. Наскільки я знаю, ви дуже рідко буваєте в столиці і постійно зайняті... — управитель на мить замовк, підбираючи слова, — власними справами. Тому приношу вибачення, якщо запрошення на весілля до вас не надійшло.