Розділ 6

Маленький загін перебував вже п'ятий день в дорозі. Сьогодні мала відбутися остання ночівля, а завтра вдень мандрівники вже повинні були досягти Кливеня — столиці Посередку. З Радіжа вони виїхали вп'ятьох. Від братчиків поїхав Шумило. Найда хоч і поривався побачити світ, але Дичин його не відпустив. Майстер бою, не зважаючи на вік, був міцним та витривалим. Хоч він і здавався звичайним чоловіком поважного віку, Бажан знав: він міг скрутити в баранячий ріг будь-кого, хто стане на шляху. Поїхав і Грай. З ним був попутник: невисокий, розсудливий чоловік — Тріпака. Скарбошукач запевнив, що він людина надійна, і, хоч має таке промовисте ім'я, зайвого говорити не буде. Бажан зовсім не хотів кудись їхати, але Дичин особисто попросив його допомогти. Купець сам собі дивувався, що так легко дав себе вмовити і опинився в сідлі в компанії з жерцем із забороненого братства та сумнівними людьми, що заробляли на життя пошуком скарбів та різної дивини. Бажан узяв з собою в поміч Байка, попередньо настрахавши того нікому не розповідати про подорож.

Попередні ночівлі відбувалися в придорожних корчмах. До цього мандрівники хоч і їхали разом, але між собою розмовляли мало. Грай та Тріпака трималися окремо, й інколи до вух Бажана долітали уривки їхньої розмови, що здавалися дивними. Спочатку купець не міг збагнути, що викликало його подив, але потім зрозумів: вони говорили на іншій мові, ніби й схожій на мову Посередку, але в той же час і відмінній. «Невже наші скарбошукачі не тутешні? Тоді звідки вони?» — задавався питаннями Бажан. — «Треба буде по поверненні перепитати у Дичина, той у мовах знається добре...». Шумило більше тримався купця, але теж не був багатослівним. 

Так минуло п'ять днів. На п'ятий вечір поблизу не виявилося заїжджого двору, ні корчми. Це сталося тому що мандрівники затрималися зранку: кінь Тріпаки втратив підкову, тож довелося шукати найближчого майстра-коваля. На щастя, перед ночівлею по дорозі трапився покинутий хутір, де і вирішили зупинитися. Цього разу вся компанія вперше зібралася разом за спільним вогнищем. Байко зайнявся кіньми, Шумило зібрав хмиз, Тріпака підготував місце для ночівлі на купі старого сіна, спорудивши своєрідний захист від можливого дощу. Бажан же з Граєм вперше зійшлися за спільною роботою — приготуванням їжі. Купець думав, що зі скарбошукачем буде складно порозумітися, але виявилося, що Грай ніяк не ображався на його окремі вказівки. 

— М-м-м, а ви смачно готуєте! — похвалив він страву Бажана. — Де навчилися?

— В численних подорожах за товаром.

— О, я й забув, що ви купець. Але якщо набридне це діло, запрошую до себе, до своєї ватаги. Такі досвідчені люди нам будуть у нагоді.

— Напевно, ваша ватага вже переповнена, мені місця не залишилося.

— Навпроти, ми будемо вам раді.

— А скільки вас, якщо це не таємниця? — поцікавився Бажан.

— П'ятеро, — просто відповів Грай. — Так що місце ще є. — Він підморгнув купцеві і почав нарізати хліб.

Бажан подивився на скарбошукача, витер рукавом очі, які сльозилися від диму. «Я все одно тобі не довіряю, Граю. Мене не обдуриш», — подумав він.

За спільною вечерею подорожнІ також потроху розговорилася.

— Отже, чи є у нас план? — запитав Грай, відкушуючи шматок житнього хліба.

— Який план? Ви про що? — перепитав Шумило. 

— Стосовно того, як ми зайдемо завтра до Кливеня. 

— Та через ворота ж, як же інакше, — відповів братчик.

— Це, звісно, так, але, наскільки мені відомо, вам небезпечно з'являтися у столиці. Тому нам треба подумати, як вас провести.

— Минуло біля восьми років, як я покинув Кливень. Скільки всього змінилося... І люди теж. Хто мене вже пам'ятає? Я сам зайду в місто, щоб не наражати вас на небезпеку.

— Так не можна, — заперечив Грай. — Нам потрібно триматися разом.

— Але й гуртом ми виглядаємо підозріло, — зауважив Бажан. — Хоча, з іншого боку, що ми такого незаконного робимо? Їдемо у своїх справах. Але відчуття таке, наче якийсь злочин плануємо або заколот.

— Я теж так відчуваю, — погодився Грай. — Давайте розділимося на два гурти по троє і зайдемо в місто окремо, а потім зустрінемося. Якщо ви нам не довіряєте, то пропоную змішатися. Хто добре знає місто?

— Ми з Бажаном добре знаємо, бо тут жили. Ну, може призабули трохи, — обізвався Шумило.

— Я ніколи не був в Кливені, — сказав Байко. — Але я винахідливий.

— Це всі помітили. Нам з Тріпакою також траплялося мешкати в столиці певний час. Не заблудимося. Я пропоную так: Байко та Тріпака підуть разом першими, а потім я, брат Шумило та Бажан. Чи ви згодні?

— Нехай буде так, — кивнув Шумило. 

— Як плануєте пройти ви? — звернувся Грай до братчика.

— Прикинуся слугою Бажана, — просто відповів той. — А ще обвішаю себе несправжніми бородавками, які у знайомих жебраків позичив. На мене й дивитися гидко буде, не те що торкатися.

— І нащо мені тримати такого старого потворного слугу? Яка з нього користь? Ось це дивно виглядає, — посміхнувся Бажан.

— Я тобі життя врятував, коли ти був маленьким, тому мене вигнати не можеш, — Шумило підморгнув купцеві і ляснув його по плечу.

— І то істинна правда, — засміявся Грай. — Вибачте, але я вашим слугою бути не можу: мене тут... м-м-м... знають або можуть знати справжнього. Але з іншого боку це й добре, адже переді мною — не хочу хвалитися — легше відкриваються ворота. Тому дозвольте завтра виступити в ролі вашого попутника та друга.

— Добре, — кивнув Бажан. — Головне, щоб ворота відчинилися. Де ми зустрінемося?

— Може на заїжджому дворі «Щедра піч»? Раніше там добре годували, та й коней розмістити зможемо, — запропонував Грай. — Ви знаєте, де він знаходиться?

   Шумило кивнув. На тому й порішили. Незважаючи на настання певного порозуміння, мандрівники вкладалися спати по різні боки плоского, хоч вже й зарослого бур'янами місця, що колись слугувало двором. Перед сном Бажан та Шумило ще деякий час сиділи та дивилися на згасаючий вогонь.