Розділ 3

Увесь наступний після приїзду день Бажан помітно хвилювався. Вночі йому так і не вдалося добре відпочити, і все через того клятого братчика. Купець намагався заглушити рій занепокоєних думок роботою та повсякденними клопотами. У першій половині дня він з домашньою обслугою сортував привезені товари, у другій за звичаєм відвідав нового посадника, піднісши йому в подарунок кілька мірок хутра. Славчин дар прийняв, але розмовляв неохоче, підозріло поглядаючи на відвідувача. Вечір теж пройшов напружено, але жрець так і не з'явився.
Другий день теж нічим особливим не відзначився. Нові товари перевезли до крамниць, належним чином розмістили на полицях. Все майно було детально переписане, за чим Бажан пильно прослідкував. Він помітно хвилювався та майже змусив себе повірити, що тітка Гостина щось невірно зрозуміла, а братчик більше не прийде.
Та як би не плекав Бажан цю думку, надія виявилася примарною. Коли він вечеряв вдома разом зі своїми домашніми, підійшов Байко і тихо доповів, що господаря перед воротами запитує якийсь чоловік. Купець помітно зблід, поставив Радечка, якого тримав на руках, на підлогу і підштовхнув його до тітки Гостини.
— Як він виглядає? — запитав він у служки.
— Та темно вже, не роздивився я добре, а той чоловік ще й у каптурі. Але, здається, в нього сива борода.
— Нікого не впускайте. Скажіть йому, що сьогодні вже пізно для відвідин, і господар відпочиває. А потім прослідкуйте, чи той чоловік піде.
   Байко вийшов, а тітка Гостина якось дивно глянула на Бажана. Він залишився розгубленим, шматок більше не ліз в горло. Купець встав з-за столу, вийшов на вулицю, де зіткнувся з Байком, який запевнив, що непроханий гість пішов. Бажан видихнув з полегшенням та подався спати. Він прокидався кілька разів за ніч і щоразу лаяв жерця, який порушив його спокій. 
   Ранок застав Бажана невиспаним, пом'ятим, з головним болем. Він відчував себе ніби з похмілля, хоча напередодні хмільного не пив. Купець перекусив нашвидкоруч пиріжками з м'ясом та, зіскочивши на коня, поїхав до крамниці.
   Щоб відволіктися, Бажан брався за всіляку справу, що підверталася під руку. Спочатку він переносив з місця на місце товари та лагодив зламану полицю, потім провів час з важливим покупцем — радіжським багатієм, і врешті-решт засів перевіряти рахунки. Стосовно грошей купець був дуже сумлінним, бо знав ціну кожній монеті. Поринувши у розрахунки в боковій кімнаті, Бажан призабув про свою тривогу. В одну мить його увагу привернув гамір, що долинав з торгової зали. Заклавши перо за вухо, купець вийшов подивитися, у чому справа.
Посеред приміщення стояв худорлявий чоловік в нічим не примітному одязі. Його підстрижене волосся та коротка  борода були зовсім сивими, на тімені блистіла знатна лисина. Та, попри це, обличчя здавалося чистим, майже без зморшок, а сірі очі з зухвалістю та цікавістю дивилися на власника крамниці. Рухи чоловіка здавалися впевненими та енергійними: якщо він і мав вже поважний вік, то зовсім не бажав коритися старості.
— Що тут за гомін? — запитав Бажан швидше задля годиться, потроху усвідомлюючи, з яким гостем матиме справу.
— Господарю, цей чоловік вимагає знизити ціну на цю прикрасу, доводячи, ніби вона пошкоджена! — схвильовано пояснив розпорядник крамниці.
— Ну вітаю! — спокійно промовив гість, невідривно дивлячись на купця. — Здрастуй, Бажане! Скільки літ минуло...
   Купець різко схопив його за рукав і потягнув до бокової кімнати, кинувши своїй обслузі:
     — Працюйте далі, я сам залагоджу цю справу! Пригляньте, щоб нас не потурбували!
Він заштовхнув чоловіка в кімнату і зачинив за собою двері.
— Що ж ви витворяєте, брате Шумило! Навіщо відкрито приходите до моєї крамниці та ще й вчиняєте переполох? Привертаєте увагу до мене й до себе? — зашипів Бажан.
— Хех, хлопче, ти ж знаєш, що якщо переді мною зачиняють ворота і не пускають в дім, то я знайду тисячу інших способів з тобою зустрітися. І, оскільки ти ще пам'ятаєш моє ім'я, я роблю висновок, що мене цілеспрямовано намагалися спровадити, і ніякої випадковості та непорозуміння в цьому не було. — Гість криво посміхнувся та ображено сів на стілець перед столом купця.
— Так, я вас не пустив! Можете ображатися чи ні, ваша справа, — спалахнув Бажан. — Відколи братство знищене... Можливо, вас розшукують, а ви відкрито приходите до чесного купця.
— Так, так, — закивав головою Шумило. — Продовжуй.
— Ви з'являєтеся, як сніг на голову, після скількох років... А у мене нове життя. Я тільки налагодив справи. Ще маю дітей... І що з ними буде, якщо з їх батьком щось станеться? Те ж, що і зі мною в дитинстві?
Гість зупинив купця порухом руки. В його очах засвітились гнівні іскорки.
— А тепер послухай мене, хлопче. Я розумію тебе. Знатися з нами — це себе не поважати. Навіщо ж тобі такі потолочі, як ми? Прирівняні до злочинців хранителі знань? Але зарубай собі на носі: ти був і є одним з нас. Чи не братство врятувало тебе від голоду в дитинстві, коли твоя мати просила братів взяти тебе в науку? Чи не я особисто навчав тебе володіти різними видами зброї? Чи не брат Дичин навчав тебе арифметиці, розумінню навколишнього світу, розповів про події минувшини? Чи не з братом Сачком ти опановував іноземні мови та пізнавав таємниці карт? І що ж, тепер ти відвернешся від братства тому, що став великим цабе? Роки науки відметеш як сміття? А чи не ця наука допомогла тобі розбагатіти? Я бачу, — Шумило провів рукою по сувоям на столі, — рахувати ти добре навчився. Дичин може тобою пишатися. Я чув, що до Рівнини ти успішно з'їздив. І не заблудився ніде, бо в картах знаєшся, і розбійників либонь не боявся, бо маєш уяву, з якого боку меч тримати? То що скажеш? Ми ніхто для тебе? Баламути, віровідступники, злодюги чи як там ще нас називали?
Бажан не зміг нічого відповісти. Він зціпив зуби і відвів очі вбік. Шумило був правий, і гнітючий сором гарячою хвилею заполонив всю грудину і кольнув у саме серце. 
—Чого ж ти мовчиш?
Купець з-під лоба подивився на гостя і тихо, з легким хрипом відповів:
— Я так не вважаю.
— Що ти маєш на увазі? — прищурився Шумило.
— Те, що не вважаю вас злочинцями, — вже твердіше мовив Бажан.
     Братство Істинного Знання виникло дуже давно. Тих, хто до нього входив, часто у народі називали жерцями, але самі брати ніякого відношення до вірувань та вшанування богів не мали. Братство споконвіку мало іншу мету: збирати та зберігати знання, щоб передати їх наступним поколінням. Братчики віднаходили, лагодили, переписували цінні книги, вивчали їх, співставляли відомості, здійснювали розрахунки, робили висновки, вели літописи, вивчали різні явища природи... Деякі з них зосереджувалися на бойовому мистецтві, основи якого передавалися всередині братства з незапам'ятних часів. Були серед братчиків і люди з магічними здібностями, але такі траплялися нечасто. 
З часом Братство Істинного Знання стало дуже могутнім, почало розростатися за межі Посередку. Самі авторитетні та мудрі братчики служили радниками при князях, впливаючи на їх рішення, призначалися посадниками, ставали воєводами. Але потроху братство почало занепадати. Проти нього виступили справжні жерці, які вбачали у братчиках суперників у боротьбі за вплив як на князів та знатних осіб, так і на простий люд. При дідові та батькові теперішнього князя Гути Братство Істинного Знання піддалося великим гонінням, у нього були відібрані майже всі цінності. Гута ж остаточно заборонив братство і відібрав всі книги та збірки документів, якими воно володіло. Братчиків, яких і так залишилося небагато, спіткала різна, але незавидна доля. Більшість з них ув'язнили, дехто втік з Посередку, а хтось принишк і не показував носа.
Сам Бажан навчався у братчиків біля десяти років, так і не отримавши повноцінного посвячення. Коли Братство Істинного Знання було поставлене по інший бік закону, він забрав Орисю, якою опікувався після того, як їх мати відправилася до Супокою,  втік з Кливеня — столиці Посередку, та з часом осів в Радіжі.
— Добре. Хоч так, — стиснув губи в тонку лінію Шумило. — Совість у тебе ще десь жевріє. Чому ж ти не поцікавишся, як брат Дичин поживає, чи живий він ще?
— А я встиг поцікавитися? Приходите несподівано, докоряєте, так я ще й ваші думки відгадувати повинен? — спалахнув Бажан. — Брата Дичина я поважав. Але я чув ще давно, що він... ніби залишив цей світ.
— Хе, нашого Дичина так просто до Супокою не загнати! Щоправда, йому довелося декого змусити повірити у власну смерть. Якщо захочеш, то зможеш незабаром побачити брата. 
— Дійсно? — перепитав купець, відчуваючи, як застукало серце. Дичин був його вчителем та в свій час практично замінив батька. У своєму житті Бажан опирався на його настанови, і у скрутну хвилину завжди згадував наставника. Купець нікому не зізнавався, як йому бракувало Дичина.
— Так, я проведу до нього. Але спершу скажу про те, що ж змусило нас шукати зустрічі з тобою. Кхм, — Шумило напружено потер бороду рукою. — Нам потрібна твоя допомога.
— Допомога? — здивувався Бажан. — Яка саме? — Він напружився, розмірковуючи, чим може обернутися така допомога для нього самого.
— Так. Бачу, бачу, тобі не до вподоби з нами зв'язуватися. Але ж і в нас іншого вибору немає окрім як звернутися до тебе. Для тебе це буде дрібниця.
— Може й так... Але дивлячись що ви хочете...
Відчуваючи сумніви купця, Шумило додав: 
— Я не прошу нікого переховувати, якщо тебе це хвилює... Крім того, твоя послуга буде не задарма. Від себе я обіцяю передати деякі відомості, які можуть тебе зацікавити. Про твого батька.
На цих словах Бажан геть сторопів. Він тільки ніяково закліпав очима, а в горлі заворушився колючий клубок. Відомості про його батька? Як таке можливо після скількох років?
— Це не пусті слова, — мовив Шумило. — Я знаю, як для тебе це болюче і важливо. Але справа, задля якої я прийшов до тебе, дуже значуща для нас. Тому, вибач, але розповісти дещо, що я дізнався з приводу твого батька, я зможу після того, як отримаю від тебе деяку підтримку...
— Скажіть вже, що вам потрібно, не тягніть... — Бажан втомлено відкинувся на спинку стільця. Почуття вирували в ньому, немов у киплячому казані. Занадто багато чого сьогодні сталося, і це потрібно було обміркувати на самоті. 
— Треба, щоб ти придбав для нас книгу.
— Книгу? Яку книгу?
— Дуже цінну. Ми випадково дізналися, що вона... М-м-м... як би це висловити... знайшлася. Книга в руках у гурту скарбошукачів, і вони продають її на чорному ринку.
— Купити книгу? — з недовірою перепитав Бажан. — І все?
— Все.
— Все, що від мене вимагається?
— Так. Але є два питання. По-перше, товар не буде дешевим. Ти знаєш наше становище. Ми переховуємося, і грошей, сам розумієш, у нас не багато. Але, я думаю, це тебе не розорить. По-друге, з продавцем можна поторгуватися. А ти, як купець, у цій справі знаєшся, як ніхто. Тому самі боги, як то кажуть, привели мене до тебе. 
Бажан якусь мить подумав, і ще раз перепитав:
— І на цьому моя участь  завершиться? Вірно?
— Так, все вірно. І потім я виконаю свою обіцянку.
— Добре. Тільки і в мене є умова. 
— Слухаю, — братчик підпер рукою підборіддя.
— Все має відбутися таємно. Про моє сприяння ніхто не має знати.
— Ну звісно, — розвів руками Шумило. — Ображаєш. Подумай сам. На зустріч з торговцем з тобою піду я. А хто я? Вірно, в очах князя та його посадника запеклий злочинець, від якого спокою немає цілому князівству, та ще й сусіднім землям дістається. Чи буду я про це кричати на кожному розі? Ні, звісно, що ні, бо ще хочу пожити, і непогано пожити. Де продають книгу? Вірно, на чорному ринку. Чи хоче її продавець, бродячий скарбошукач, світитися перед усім народом? Відповідь та ж сама. Звісно що ні. Так про що ти турбуєшся?
— Це так, ви справедливо підмітили. Але це й насторожує. Я чесний купець. І мене в Радіжі знають...
— І ще тобі тут жити, в тебе діти, і сестру заміж треба віддати... Чи продовжувати далі? Добре, будемо вважати, що ти погодився. Зустрічаємося завтра відразу після заходу сонця біля корчми «Золота бочка». Буду чекати. До завтра. — Шумило піднявся, злегка вклонився і тільки дверима хряпнув.
Бажан аж за серце схопився. 
— Ну чому це зі мною відбувається? — простогнав він, закотивши очі.
Наступного вечора Бажан вже йшов вулицями Радіжа, сторожко озираючись. При собі він мав тугенького гаманця. Меча купець вирішив з собою не брати, бо це здалося йому зухвалим та надто помітним. Але й беззахисним молодий чоловік не залишився, приховавши під широкою полою плаща два гострі кинджали. І мало хто міг здогадатися, що Бажан дещо тямив у їх використанні, адже наука брата Шумила на пройшла марно. 
Купець підійшов до вказаної корчми і зупинився обабіч, під великим деревом. Він з цікавістю спостерігав 'за відвідувачами, які снували туди-сюди, рипаючи старими дверима. Швидко сутеніло, потягнуло холодом, і Бажан з хвилюванням потер руки. Несподівано хтось торкнув його за плече.
— Ти таки прийшов, — почувся голос брата Шумила. — А то я вже подумав...
— Що я не виконаю свою обіцянку? — завершив його думку купець.
— Атож. Але, милістю богів, ти тут. Але чому в такому вигляді?
— А що не так з моїм виглядом?
— Хлопче, чому на тобі такий жебрацький плащ?
— Він не жебрацький, просто старий і трохи потертий. Для маскування.
ʼ— Добре, нехай так, — підсумував Шумило. — Ходімо всередину.
Вони зайшли до просторої задимленої зали. Було напівтемно, людно та гучно, в кутку бринчала музика, захмелілі відвідувачі за одним столом мірялися силою та голосно кричали. Шумило повів Бажана до вільного столу у дальньому кутку. 
— Найкраще місце, — підсумував він, впевнено вмощуючись на лаві.
— Вам не здається, що зустрічатися з продавцем у корчмі — не найкращий задум? Тут занадто багато очей, — Бажан оглядався навколо і думав, яку помилку зробив, прийшовши сюди.
— Помиляєшся, хлопче. Підозріліше було б десь ховатися. Багато чого важливого приховується саме на виду. Тут саме безпечне місце, — Шумило впевнено тицьнув пальцем посеред столу.
— А ви хоч впізнаєте того торговця? — Бажан намагався перекричати гул голосів. Сп‘яніла компанія саме в цей час знову почала щось голосно викрикувати.
— Впізнаю. В мене добра пам'ять. Мені достатньо одного разу побачити людину, щоб запам'ятати на все життя.
До столу підійшов служка, і Шумило замовив три кухлі пива та миску сушеної риби. Напій виявився холодним, з легкою гірчинкою, але загалом більш-менш непоганим. Бажан тільки робив вигляд, що п'є. Він роздивлявся довкола, придивляючись до кожного відвідувача, чи не є він тим загадковим продавцем, якого вони з Шумилом чекали. 
Нарешті до столу підійшов високий чоловік у каптурі та плюхнувся на лаву. Він взяв третій кухоль та безцеремонно осушив його до половини, а потім витер рукавом губи. В напівтемряві неможливо було добре роздивитися його обличчя, тільки з-під насунутого каптура виднілось довге хвилясте волосся.
— Ось і я, — просто сказав він. — Довго чекали?
Бажан сторопіло глянув на Шумила, але той, здається, впізнав новоприбулого.
— Ні, недовго, — відповів старий майстер бою та підсунув чоловікові миску з рибою. — Пригощайся.
— Це я охоче, — скарбошукач відразу роздер мілку рибинку та відправив шмат до рота. Він з'їв кілька рибин, перш ніж заговорив знову.
— Вибачте, дорогі покупці, я був голодним, а на пустий шлунок негоже говорити про справи. Можна щось і не второпати. Отже, це той чоловік, який має заплатити за товар? — продавець безцеремонно вказав пальцем в напрямі Бажана. — А ви впевнені, що він це може собі дозволити?
Купець тільки розкрив рота, аби різко відповісти, але Шумило жестом стримав його.
— Цілком. Зовнішність — річ оманлива.
— Добре, — відзначив чоловік, різко стукнувши кухлем по столу. — Раз у вас є дзвінка монета, я продам вам книгу... 
— Отже... — Шумило вже був готовий домовлятися за ціну, але продавець помахав перед його носом пальцем.
— Почекайте, є ще одна умова.
— Яка? Ми раніше не домовлялися про додаткові умови, — напружився братчик, а Бажан ледь не подавився пивом. Справа йшла не так, як вони собі запланували.
— То було раніше. А зараз скажу так: я продам книгу, якщо ви мені озвучите те, про що в ній написано. Тобто я хочу знати, яка правда в ній прихована.