Розділ 2

Князь Гута блаженно зітхнув. Як же добре! Так приємно від такої простої речі — попарити ноги. Він ще не був настільки старим, щоб ця лікувальна дія стала життєво необхідною: князю було біля сорока п'яти років, але за своє життя отримав чимало травм, і ноги кілька разів ледь не відморозив. Тому аскетизмом Гута ніколи не відрізнявся та за можливості намагався оточити себе всіма можливими зручностями. 
— Підлий ще трохи гаряченької води! — махнув князь рукою слузі. Той відсунув накривку з дерев'яної діжки та набрав звідти воду черпаком, а тоді обережно, потроху,  вилив до ночов, де тримав ноги Гута. Князь був швидкий на розправу, і слуга знав, що якщо кип'яток потрапив би на шкіру, то його спина чухалася б не один тиждень.
У двері тихо постукали, занавіски розчинилися, і до кімнати нечутно зайшов Всевид — невисокий, круглолиций чоловік середнього віку, як завжди, у своєму незмінному вовняному клобуці. Ходили чутки, що головним убором він намагався приховати свою ранню лисину. Всевид був управителем княжого двору і найбільш наближеним радником правителя. Саме він знався на найпотаємніших справах князя, виконував різні накази, які не можна було довірити аби кому. Управитель мав м'який голос, говорив вкрадливо, спокійно, розсудливо, тому не здавався небезпечним. Але це було оманливе враження, і на цей гачок потрапив вже не один недруг князя.
Побачивши Всевида, Гута махнув рукою слузі, щоб той залишив їх. Управитель злегка поклонився. 
— Ти маєш якісь новини, що прийшов в таку пізню годину? Я вже хотів відпочити, — розтяжно проговорив князь, подумки вилаявши Всевида за сумлінність. 
— Володарю, прилетів голуб.
— Від кого?
— Від Гримайла.
Гута відразу стрепенувся, млявість як рукою зняло. Він був людиною дієвою та зібраною, інакше не зміг би так довго втриматися на престолі. Цих новин князь чекав.
— Що пише?
— Гримайло говорить, що справа вирішена. На днях княжна Ліпослава вирушить в дорогу. 
— Це добре, дуже добре. Швидше б вона прибула. А хто її супроводжуватиме?
— Старший брат, Чудослав. — Всевид переступив з ноги на ногу. — Спадкоємець старого Бронибія.
— О боги, ну чому саме він? — Гута знеможено прикрив рукою очі. — Говорять, що саме його не проведеш. Такий пройдисвіт і шлюбній угоді завадити може. 
— Тут ми поки що нічого вдіяти не можемо. Треба подивитися, наскільки відповідають дійсності ті чутки, що про нього ходять. Все ж таки в майбутньому саме з Чудославом вам доведеться мати справу. 
— Це так, так, вірно, — погодився князь і задумався.
Біля семи століть назад, після низки катаклізмів, імурити прийшли на континент, який вони назвали Благою Землею, та розселилися на більшій його частині. Кілька найбільш сильних імуритських племен заснували власні князівства. Ще одне споріднене з імуритами плем'я заселило великий острів Млу. З часом на Благій Землі залишилися та укріпилися п'ять князівств. Гута правив землями, які розташовувалися в центрі між іншими імуритськими князівствами. Основу їх населення складало плем'я куличан. Тож князівство називалося Кулинь, але частіше вживалася його народна назва — Посередок. На півдні знаходилося Південне князівство, або Рівнина, утворене плем'ям луківчан. На заході розташовувалося князівство Вершадь. Плем'я вершів, яке його населяло, ще називало ці землі Обшир. Північне князівство або Стужу заснувало плем'я шинорів. На сході постало князівство мелетів — Мелеть. В народі ж його називали просто Нагір'я через гористий характер місцевості. На континенті проживали й інші народи, які утворили кілька держав на двох великих півостровах, розміщених на заході Благої Землі.
На час правління Гути Кулинь відкрито ні з ким не ворогувала, але існувала загроза від Південного князівства, де стіл отримав молодий амбітний правитель, та від держави войовничих норсів, з якою Посередок межував на південному заході. Через тривалі міжусобиці князівство значно ослабло, тому Гута відчайдушно прагнув укласти політичний та династичний союз з Вершаддю або Північним князівством. З першими йому не пощастило через старі образи та втручання норсів. Стужа ж погодилася на союз, відправляючи до Кулині свою князівну, і князь Посередку дуже на це розраховував.
— Де ж той шмаркач? Щось я його давно не бачив. 
— Володарю, ви маєте на увазі Світолика? — улесливо запитав Всевид. — Наскільки мені відомо, він по обіді виїхав з Великого Двору та допоки не повернувся.
— От же ж ослиний виродок! — лайнувся Гута. — Навіщо боги нагородили мене таким дурнуватим сином! І чому Бойка не народилася хлопцем?
— Володарю! Не сумуйте! Княжич Святолик ще занадто молодий, в жилах кров нуртує. Він ще набереться розуміння, що і до чого.
— Набереться? — люто зиркнув князь і витягнув ноги з охололої води. Всевид же поспішно взяв приготований рушник і обтер йому ступні. Гута попрямував до ліжка і заліз під хутряні ковдри.
— Ніколи він не набереться розуму. Я в його роки вже і одружений був, і повоювати втиг, і... кхм... з деякими розібратися... Я все клопочусь, щоб укріпити стіл, залишити йому після себе добру спадщину, а Світолик тим часом по шинках, по дівках шастає! Я знаю, про що шепочуться ближні... Хочуть застосувати старий закон про вибори князя, щоб не допустити мого сина до правління! Нечувано! Я ще живий і в доброму здоров'ї! Я ще не одного сина можу на світ привести! От недолугий баран! Ось я його провчу! До нас така наречена їде! З нею його право на стіл значно укріпитися! Якщо цей шлюб зірветься, що тоді робити? Зараз не ті обставини, щоб втрачати такого союзника!
— Заспокойтеся, володарю! — поправляючи ковдру, м'яко промовив управитель. — Негоже на ніч свою душу так роз'ятрювати! Вам погані сни не потрібні. Завтра ви маєте бути бадьорим і в доброму здоров'ї. От вранці і вирішите, як з княжичем вчинити.
— Добре, добре вже, йди сам відпочивай. Перевір тільки сторожу, — замахав рукою Гута до Всевида. — І свічок поки не гаси.
— Звісно, як забажаєте, володарю.
Коли занавіски, потревожені Всевидом, припинили коливатися, князь зітхнув і заплющив очі. Але заснути ніяк не вдавалося. Він довго крутився з боку на бік, лягав і на спину, і на живіт, підклав руку під голову, натягував ковдру до самого носа, поки врешті не урвався терпець. Гута піднявся з ліжка, накинув зверху плащ і відчинив потаємні двері, приховані за дорогим килимом, привезеним з земель, що лежать за Пустелею. Перед ним відкрився довгий темний коридор, звідки вирвалося застоєне повітря. Прихопивши свічку та ретельно прикривши двері килимом, князь впевнено рушив по коридору, двічі звернувши направо у відгалуженнях проходу. Там він постукав у масивні дерев'яні двері. За ними почулася якась метушня, але незабаром Гуті відчинили. На порозі стояв високий чоловік з розпущеним волоссям у довгому балахоні.
— Не спиться, князю? — прошелестів він глухим голосом з неприємними нотками.
— Атож, як і тобі.
Чоловік відступив з порогу і впустив Гуту. Той упевнено увійшов до кімнати. 
— Як ваші справи? Чи достатньо всього маєте?
— Не жаліємося...
Гута оглянувся по темній кімнаті і притишено запитав:
— І у вас вже є певні досягнення... у нашій справі?
— Є, князю, — примружив очі чоловік. — Ходіть покажу...