Розділ 1

—День сьогодні хороший! Чуєте, як сонечко припікає! Весна, нарешті весна!
— Про що ти там говориш? — Бажан аж примружив очі та захитав головою, щоб струсити з себе заціпеніння. Він занурився у свої роздуми та не помітив, що його служка щось розповідає. Не дарма хлопця прозвали Байко, тільки й робить, що пащекує. Що з нього візьмеш, ще майже підліток, але вдачу має легку. Байко був сиротою та зовсім би пропав, якби Бажан не забрав його з вулиці. В дитинстві чоловік сам зазнав поневірянь, був таким же голодним та обідраним, тому добре розумів, як жилося хлопчаку. Тепер Байко від нього ні на крок не відходив, виконував всі доручення. Хлопець кмітливий, меткий, спритний... Але дуже вже балакучий. А Бажан полюбляв заглибитися в себе, і часто доводилося щось вигадувати, аби перенаправити увагу служки або й віднадити його.
Молодий чоловік тільки зітхнув. «Незабаром відпочинок, ще трохи...» — подумав Бажан, закрив очі і знову поринув в себе, звично похитуючись в такт руху коня. Скрипіли вози, десь за спиною лунав сміх, що перейшов в дикий регіт, а сонце невпинно сліпило очі, пробираючись крізь щільно затулені повіки.
— Господарю! — знову залунав бадьорий голос Байка.
— Та що там ще? — ледве не гаркнув Бажан.
— Мені здається, я вже бачу стіни Радіжа! Ми ось-ось будемо вдома! А там...
Бажан вже не слухав. Він розправив закляклі плечі, придивився до лінії горизонту. А й справді, видніються міські стіни. Дім, де на нього чекають. Сяючі очі малечі, посмішки дітей, їх простягнуті рученята, що чекають гостинців. 
Бажан був молодим купцем. Він повертався зі своїм обозом здалеку: цього разу доля завела його аж у Південне князівство, в Рівнину. Подорож туди й назад тривала півроку, але завершувалася успішно, без особливих пригод. Так, зустрілися на шляху кілька дрібних шахраїв, але розбійники не нападали. Цього разу духи-захисники почули звернення Бажана. Хоча придбані товари і відзначалися різноманітністю, та прибуток від їх продажу обіцяв бути відчутним. Цього разу купець надіявся непогано заробити. У возах, під шкіряними покривалами, знаходилося чимало добра: хутра нетутешніх звірів, південне вино, прикраси, яких не виготовляли в Посередку, сушені лікарські трави, що зростали під палючим степовим сонцем, заморські тканини...
При в'їзді в Радіж купець подумки відзначив, що місто не змінилося. Таке ж гомінке і живе, гучне та працьовите. Різниця була тільки в тому, що виїздив він зі своїм супроводом восени, а повертався навесні, коли стало по-справжньому тепло. Радіж не був столичним містом, але швидко розростався та з року в рік ставав більш людним. Вже чимало людей оселилося поза міськими стінами, а отже, незабаром з'явиться потреба будувати нові укріплення.
Коли валка зупинилася біля будинку Бажана, він ледве стримав себе, щоб поводитися, як личить поважному купцеві, а не кинути все: товари, людей, коня та помчати, ніби дитина, у двір, розкинувши руки для обіймів. 
По правді кажучи, розбагатів Бажан не так давно. Справи в нього залагодилися тільки років зо два тому. Купець зміг придбати просторий дім. Мурованим був тільки перший поверх, а другий залишався дерев'яним. Двір теж не був надто великим, але поки що його площі вистачало для ведення господарства. Він був оточений міцним частоколом, а на вулицю виходили високі дерев'яні ворота, які дозволяли приховати внутрішні споруди від надто цікавих очей. Мешкав Бажан та його домашні в тихому закутку міста, а от дві крамниці тримав ближче до його центральної частини: одну біля ринку, а іншу — неподалік від храму Божественної Родини, що забезпечувало постійний потік покупців. Колись купець доклав значних зусиль, щоб здобути для себе ці приміщення, і тепер він намагався їх утримати за собою.
Ледве Бажан зіскочив з коня, як ворота вже відчинилися зсередини. Дід Пиріг та послужник Редько, які були залишені на господарстві, почали заводити коней та запряжених волів з возами до двору. Сам купець пішов розплатитися з охоронцями та обслугою. Ці люди не були вдома півроку, тому поспішали у своїх справах: хто до своїх рідних, а хто — витрачати зароблене в шинку. 
На порозі дому Бажана зустріла тітка Гостина. Вона широкими руками згребла його в обійми так, ніби хотіла вичавити сироватку з сиру.
— Тітко, тітко, що ви робите! Так негоже! На нас же дивляться! Ще дід Пиріг приревнує! — запручався Бажан під гучний сміх чоловіків, що очікували на свою плату.
— А, що мені той дід! — заторохтіла тітка Гостина. — Тут наш хлопчик повернувся, годувальник наш! Ач, як схуд! Шкіра та кістки! Нічого, будемо відгодовувати!
— Тітко, потім поговоримо. І ви мені все розкажете, добре? — притримав за руки надміру чутливу жінку купець. — Де малеча?
— Та все добре, у саду гралися малюки. Зранку тебе виглядали, то нянька їх забрала у садочок.
— Добре, знайди малих. Я швидко з подорожанами розрахуюся і прийду.
Через деякий час Бажан вже крутив навколо себе та підкидав у повітря двійко маленьких діток. Хлопчику Радечку вже виповнилося п'ять років, він помітно підріс та поводився більш стримано. Трирічна Дарічка ніяк не хотіла злазити з таткової шиї, заливалася сміхом та просила ще і ще її підкинути. 
— А за мене вже забув? Тільки малих бавиш? — кинулася до Бажана молода дівчина, зарум‘яніла від швидкого бігу. — Братик повернувся!
— Орисю! — купець обняв молодшу сестру, а потім здивовано покрутив її в різні боки. — Яка ти стала... доросла...
— Отож! — усміхнулася дівчина, блиснувши карими очима. — Частіше вдома треба бувати! Бо одного разу приїдеш, а я вже й заміж вискочила.
— Куди це ти без мого відома зібралася? — вдавано насупився Бажан. — Дивись яка, заміж без мене зібралася. Треба про це подумати!
Сестра засміялася, діти весело лящали, і на душі у купця було легко. Легко вперше за довгий час, проведений в дорозі та душевних тривогах. 
Після щедрого обіду та родинних радощів настав час для важливої розмови. До маленької кімнати на другому поверсі, де зазвичай приймали гостей, зайшла тітка Гостина з глечиком міцного квасу, який вміла готувати тільки вона. Тітці було біля п'ятидесяти років. Вона виглядала досить добре на свій вік, мала високу статуру, в міру повнувату. Гостина була значно молодша за свого чоловіка, Пирога, якого всі вже називали дідом. Їх доньки давно повиходили заміж та мешкали далеко від Радіжа. Гостина і Пиріг же кинули власну хатину та перебралися до Бажана. Хоч вони вели господарство купця, що ставило їх вище послужників, але ставилися до нього, як до свого сина. Бажан же, будучи сиротою, теж прив'язався до подружжя. Тож відносини між ними склалися майже родинні. Колись тітка Гостина, хоч і сама не була заможною, допомогала Бажану, підтримувала його, і молодий чоловік про це не забував.
— Отже, тітонько, ось і ваш знаменитий квас. П'яним не буду, але захмелілим точно, — усміхнувся Бажан.
— А ну тебе! Теж мені скажеш! — відмахнувся тітка Гостина, ставлячи глечик на стіл та дістаючи з полиці два грубих келихи. — Тебе й так ні вино не бере, ні мед, що вже там мій квас!
— Ну ви ж знаєте, що не полюбляю я це діло...
    — Так, так, — жінка сіла навпроти Бажана. — Тверезий чоловік — порядок в домі. Скільки років я це Пирогу торочила. Так не слухав мене... Як пройшла твоя подорож?
    — Цього разу на диво спокійно. Боги милували, — підсумував купець, поклавши руки на стіл та зціпивши пальці. — Ми аж в Рівнину забралися. Міст з торгами там не багато, але можна зустріти купців з-за моря, а то й з-за Пустелі. А товари у них, сама знаєш, рідкісні. 
— Що ж на цей раз ти привіз? — поцікавилася Гостина, підперши голову рукою та пронизуючи купця м'яким, розуміючим поглядом.
— Та всього потроху, тітко. Хоч і радять мені зосередитися на якомусь одному товарі, не можу я зупинитися, коли цікаві речі пливуть в руки, — посмішка Бажана спонукала з'явитися на світ промінчики у кутках його очей.
— Тобі видніше. Бачиш, торгівля йде потроху, справи наче налагодилися, досвіду набуваєш. Чуття тебе не підведе.
— Відчуваю я, що це до першого значного потрясіння.
— Ну тебе, що ти таке кажеш! Можуть боги підслухати! — відмахнулася тітка Гостина. — Завтра до посадника йдеш?
— Та доведеться! Ох, і жадібний він! Але слово тримає. Хоч це добре, — підсумував Бажан.
— Тільки то посадник тепер інший!
— Як так? — сполошився купець. — А що сталося? І хто ж тепер усим заправляє?
Тітка Гостина підняла руку, мовляв, зачекай, сьорбнула квасу, а тоді заговорила:
— Та ніхто й не зрозумів нічого, все так швидко відбулося. Це було в середині зими. З Кливеня прибув посланець, грамоту від князя привіз, і з ним прибув новий посадник. А старий з посланцем спішно відбув. А через деякий час його сімейство зібрало добро, погрузило на вози і теж поїхало. Де вони і що з ними — невідомо. Може, перевели старого посадника десь в інше місце служити. Ніхто не знає.
— А новий посадник? Що він за людина? Ти його бачила?
— Та бачила. Славчином звати. Середнього віку, високий такий, мовчазний. Слова зайвого не скаже. Все писар Берега за нього говорить.
— І що? Він дари від купців приймає? 
— За це нічого не чула. Ніхто не знає, що від цього посадника очікувати. Але в місті поки тихо.
— Добре, — Бажан задумливо закусив губу. — Розберемося з цим. Вдома що сталося?
— Та начебто все спокійно. Малеча взимку кашляла, відварами відпоїла. Корову Мусю довелося забити, об'їлася чогось, не врятували. Зате в коней приплід хороший. Зайдеш в корівник, тобі Пиріг розкаже. Кхм, то таке.
— За те, що малих вилікувала, щиро дякую.
— Ти ж знаєш, що я в травах знаюся. Твої діти під надійним наглядом. 
— Так, я знаю. Тебе самі боги послали. — Бажан на мить замовк, болючий спогад прорвався зморшкою на лобі. — Про Русану не чути?
— Ні, синку, — сумно похитала головою тітка Гостина. — Майже нічого нового.
Купець схилив голову, розсіяно розглядаючи рукав своєї сорочки. Русана була матір'ю його дітей. З нею Бажан познайомився, ще коли тільки починав свою справу, сам був на побігеньках у купця Гостила. Як і у випадку з Байком, він пожалів дівчину. Вона виросла в родині своєї тітки, де знала тільки роботу та побої від дядька. Одного разу не витримала та втекла з дому. Любові ніякої не було. Рішення одружитися на Русані було імпульсивним, в пориві захистити від злого дядька. Потім Бажан почав відчувати певну прив'язаність, бажання боронити. Після років поневірянь з сестрою він нарешті мав свою родину. Але часу особливо зблизитися з дружиною не було. Постійні подорожі за товаром, налагодження торгівельних зв'язків займали багато часу. Так невдовзі з'явився Радечко, а потім і Дарічка. Але через деякий час опісля народження дівчинки Русана зникла. Пішла спати до своєї кімнати, де висіла колиска з дитиною, а на ранок її вже там не було. Всі речі залишилися на місці. Бажан тоді був в дорозі. Коли він повернувся і дізнався новину, тітка Гостина вже доклала чимало зусиль, щоб знайти його дружину. Та все було марно. Слідів залишилося мало. Хтось говорив, що бачив, як дівчина у плащі, прикриваючи обличчя, сідала в човен на річковій пристані. Були ще відомості, що підозріла жінка вешталася біля заїжджого двору. Бажану вдалося виявити, що перед зникненням Русана купувала собі новий одяг, але так і не вдягала його. А потім... потім пішли чутки, що за містом виявили жіночий скелет, обгризений вовками. Перевірити достовірність цих відомостей так і не вдалося. А за кільканадцять верст від Радіжа на річці Глинці знайшли утопленицю. Бажан сам їздив на те місце, опитував людей, але то начебто виявилася жінка більш старшого віку. Купець розумів, що або його дружина втекла, або загинула. А може, те й інше разом. В ті дні в місті було багато немісцевих людей, бо проїздило посольство до Південного князівства. Це теж наводило на певні роздуми. Так чи інакше, напасти на слід Русани так і не вдалося.
— Майже? — з надією перепитав Бажан. — Що ти маєш на увазі?
— Та нічого такого важливо... Чутка пройшла, що дядько Русани десь від'їздив з міста, а потім начебто грошенята у нього завелися. От пригадаєш мої слова, знає щось той старий пес, а не признається!
— Може й так, — задумався купець. — Треба б за ним прослідкувати.
— Тільки от що я думаю, — тітка Гостина стиснула руку Бажана нижче ліктя. — Марно це все. Не вернеться вона, якщо втекла. Не вернеться.
— Я хочу знати правду, — буркнув купець. — Діти без матері залишилися.
— Досить вже мучити себе. Що сталося, то сталося. Малих виховаємо, а те, що вона вчинила, якщо втекла, то на її совісті залишиться. А якщо до Супокою відправилася, то тим більше.
— Всеодно не можу заспокоїтися, — тихо сказав Бажан. Зазвичай він стримував свої почуття і рідко про них говорив. Йому захотілося змінити тему розмови. Та тітка Гостина не зупинялася.
— Послухай, що я тобі скажу. Одружитися тобі треба. Ти ж не будеш Русану вже життя чекати. І тобі жінка потрібна, і дітям мати буде. Ти он який худий став, аж посірів, геть від рук відбився. Знайти гарну дівчину та й побратися з нею треба. Прислухайся до старої жінки!
— Старої жінки! Теж мені скажеш,— приснув Бажан і мимоволі посміхнувся.
— Ти ж іще молодий, два десятки і шість років всього маєш. І собою гожий. Що ж чекати вітра в полі? 
     Тітка Гостина і далі щось говорила, а купець сумно глянув у невелике бронзове зеркало. За останній час він дійсно схуд, щоки злегка запали. У нього було чорне волосся до плечей довжиною, половину якого скріплювала на потилиці срібна заморська прикраса у вигляді маленького хижого звіра, схожого на куницю чи тхора. На високому лобі вимальовувалися широкі брови, що повзли вверх і різко обривалися. Карі очі залишалися задумливими, під ними залягали тіні. Ніс, вилиці, підборіддя дещо загострилися, неначе чоловік щойно перехворів і тільки повертався до життя. Бажан був високого зросту, але не настільки, щоб це дуже впадало в очі. Одягався він так, щоб було в першу чергу зручно. При зустрічі з ним привертали увагу кисті його рук — тонкі, трохи кістляві, з довгими пальцями, два з яких прикрашалися незвичними перстнями.
     — Скажу тобі навіть більше: за останній місяць дві свахи приходили.
Бажан відразу насупився:
— Що, на Орисю хтось око поклав? А то вона мені погрожувала сьогодні...
— Який ти вузьколобий! — махнула рукою Гостина, ледь не зачепивши келиха. — Тобою вони цікавилися, тобою! Ну і Орисею трішки.
— Яка нісенітниця! Я що, дівчина на виданні? Це вже зовсім не годиться! Ніякого сорому! Геть подуріли! — обурився купець.
— Та ти дослухай! Перша сваха пропонує тобі доньку злотника. Я її бачила нещодавно. Гарна дівчина, та й вдачі лагідної. Трохи в дівках засиділася, бо її батько ціни не складе. А друга сваха говорила за онучку сотника. Ця вже не така спокійна, але метка, спритна, працьовита, на льоту все вчить. Правда, дрібненька вони трохи, низенька та худенька. Ну нічого, відгодуємо
— Тітко Гостино, не варто псувати цим дівчатам життя. Навіщо їм вдівець з двома дітьми, який ще й вдома рідко буває, постійно десь їздить, ще й при цьому може втрапити в халепу?
— Зате гожий, добрий, непитущий, негулящий і заможний.
«І з темним минулим» — подумав про себе Бажан, а вголос сказав:
— Ти мені от що скажи: хто там до Орисі придивлявся?
— Так от, друга сваха питала, чи не до вподоби їй онук Третяка, того одноокого діда, що пекарню тримає на Храмовій вулиці, неподалік від твоєї крамниці.
— Он звідки вітер дме... То, мабуть, там і побачив той онук Орисю. А він сам чим займається? Тісто містить чи в стелю плює?
— Ну чого ти відразу так про хлопця говориш. Ти ж його не знаєш. Думаю, Третяк виховав гарного онука, він би йому спуску не давав.
Бажан підхопився та почав ходити навколо столу, заклавши руки за спину.
— Дивись який меткий онук! Я йому покажу, як на Орисю задивлятися! Чи він думає, що моя сестра проста собі дівка? Нічого подібного! Я ту слину, що він на Орисю пускає, змушу його злизати! 
— Ти чого спалахнув? Ти завжди такий спокійний, стриманий, а тільки мова заходить про сестру, то геть глузд втрачаєш! Вона ж не твоя власність і не твоя жінка, щоб так ревнувати. Орися ж не буде все життя при тобі. Їй заміж вже пора, а з твоїми вибриками ти всих наречених розлякаєш. І що тоді? Думаєш, вона щасливою буде, подякує тобі?
Бажан сів, але стільцем грюкнув так, що тітка Гостина здригнулася. 
— Орися моя кров. Все, що залишилося від моєї родини. Живе нагадування про матір. Я не дозволю, щоб вона поневірялася і вийшла заміж аби за кого, — вже спокійніше мовив купець. — І що той онук Третяка? Подобається їй?
— Та нічого Орися не говорила. Вона й з дому мало виходить. Швидше за все, того хлопця й не знає. Про сваху я нічого їй не казала. Хотіла спершу з тобою обговорити.
— Добре, я зрозумів. Розберуся з цим, поцікавлюся за цього онука. Думаю, для Орисі знайдеться й достойніша пара. — Бажан, сьорбнувши квасу, відкинувся назад на спинці стільця і заклав руки за голову. — Ці всі клопоти не такі і страшні. Сьогодні треба гарно відпочити, завтра роботи багато очікує. Хочу виспатися на своєму ліжку. Набридло ночувати просто неба на холоді. Спина тепер безжально ниє.
— Почекай відпочивати. Є ще дещо, — загадково промовила тітка Гостина. 
— От, всі перші і другі боги, що ще сталося? Не лякай мене! — сполошився купець.
— Та може й нічого страшного, а може, й важливо. Тобі судити. Просто... вчора тебе шукали.
— Хто? Тітко Гостина, не тягни! 
Жінка широко відкрила очі і перейшла на шепіт:
— Сюди приходив жрець!
Бажан аж дар мови втратив.
— Жрець? Який? З Храму? Чи з тих самих?
— З тих самих.
Бажан закліпав очима, відкрив рота, але певний час не міг нічого сказати. Вінпочав несвідомо потирати одну руку об одну.
— Але ж вони майже знищені! Якщо жрець Братства Істинного Знання з'явиться на вулиці, то його схоплять! Я думав, що останні братчики вже давно розбіглися хто куди, і в Посередку їх немає!
— Ти глибоко помилявся. Виявляється, є.
— Тоді це справжній відчайдух. Як він виглядав, що сказав? Навіщо його взагалі до мене принесло? Ще не вистачало негараздів через нього!
— Він був одягнутий як звичайний міщанин. Нічого дивного. Тому й розгулює містом. І зовнішність цього чоловіка була непримітною. Здається, підстаркуватий такий, з сивою бородою. 
— Тоді як ти зрозуміла, що він братчик? — підняв брову Бажан.
— Коли я сказала, що тебе немає вдома, він передав оце, — тітка Гостина витягла з потайної кишені мідну, позеленілу підвіску у вигляді качки. — Я тоді зрозуміла, хто переді мною, але виду не подала.
— І... що він ще говорив?
— Що прийде знову, коли ти повернешся.
Бажан крутив у руках підвіску, дивився на крізь неї і думав про те, що тіні минулого знову встають перед ним. Минулого, яке він прагнув забути і більше не впускати у своє життя. І принесло ж того жерця тоді, коли його життя почало налагоджуватися, увійшло в звичну колію, коли нарешті вдалося вирватися з полону бідності і відчаю. А Бажан хотів просто спокою. Спокійно жити, нікого не чіпаючи, після всього того шляху, що він пройшов, тих поневірянь, що зазнав. Але серце відчувало: братчик від нього так просто не відчепиться.