14

Гаррі не здивувала новина про заручини. Ясно, що Лінда отримає своє і не відступиться. Але він не міг позбутися внутрішнього болю й гіркоти. Чи не та це дівчина, яка колись казала, що хоче досягти всього сама?

Чи не вона говорила не так давно, що з усім розбереться самостійно? Невже саме це мала на увазі? Невже тоді, в Лондоні, вона вагалася, чи їхати з ним в Америку, а тепер, приїхавши, зробила вибір на користь удвічі старшого за неї чоловіка? Чим же вона тоді краща за десятки таких самих панянок, що виходять заміж за багатіїв за розрахунком?

Нічим. Він розумів це. Не просто нічим не краща, але й гірша, бо вміє добре вертіти почуттями інших людей на свою користь. А особливо погано те, що він радо дозволив би їй робити це з собою, тільки б вона захотіла…

Гаррі з головою занурився в німецьку мову й не закривав підручника доти, доки не починав куняти. Це не допомагало вимістити злість, і він відчував жагуче бажання знову брати участь у боях без правил. Нехай і не за гроші. Нехай би його там забили до смерті, все одно це вже не мало значення.

Третього дня після оголошення про заручини Крістофера й Лінди Гаррі саме перекладав ненависного «Фауста», коли до нього в двері постукали.

Він пішов відчиняти, бурмочучи строчки, які щойно переклав, і подумки проклинаючи Гете, бо той чомусь не додумався висловити свої думки й фантазії більш простою мовою звичайних людей.

-Доброго вечора, містере Хендерсон.

Гаррі аж відскочив.

На порозі стояла Лінда. З дитиною на руках.

Гаррі тільки зараз збагнув, що дівчина ще погарнішала зараз, коли дитина підросла. Схудла, підтягнута, вона більше не виглядала такою втомленою та змарнілою, як раніше.

Гаррі ковтнув слину. Це йому сниться?

-Ти…Ви?

Він вчасно згадав, що вони негласно домовились розігравати ролі раніше незнайомих. Тобто, звертатися одне до одного на ви. Він і раніше так до неї говорив, а от вона до нього ніколи. Це звучало дуже дивно.

-Так, містере Хендерсон - сказала Лінда підкреслено відсторонено - Я шукала вас на роботі, але там сказали, що ви вже пішли. Я до вас від моєї хазяйки.

Гаррі майже не слухав, бо роздивлявся привабливе обличчя дівчини й згадував, як іще не дуже давно цілував його, і вона дозволяла робити більше…

Лінда подумки проклинала Джесіку. І додумалась же дати їй таке доручення! Нехай вона скоро й вийде заміж за Крістофера, все одно досі лишається служницею і мусить виконувати накази. Ось цей був найбільш неприємним, у порівнянні з іншими. Лінда би краще відстояла нічну службу в церкві.

-Вона хотіла прислати листа - продовжила Лінда, бо Гаррі заціпеніло дивився на неї, прямо так, як колись, і від того в неї починали терпнути ноги - Але побоялась, що ви його не отримаєте. Тому попросила мене прийти.

-Ага - озвався Гаррі.

І тут згадав про заручини.

Чужа наречена. Це гірше, ніж донька баронета чи невідомо від кого вагітна.

-Вона запрошує вас до себе в гості - Лінда хотіла сказати «до нас», але вчасно осіклась, бо цей будинок поки що не належав їм із Маргарет - Завтра. Після роботи.

-А…Що? - Гаррі скинув із себе заціпеніння - Навіщо?

Ця Лінда ще гірша, ніж та, якою була раніше. Йому ніколи не дістатися до цієї. Навіть гіпотетично.

-Має до вас справу.

Лінда мало не скривилась. Це було настільки огидно, наскільки й звучало. Вона не розділяла цього захоплення Джесіки, але мусила мовчати й виконувати накази, хоч від того й робила боляче самій собі.

-Вона хоче почитати вам свої вірші і почути вашу думку щодо того, чи можна надрукувати їх у літературній колонці в «Таймз».

Лінда давно вже не почувалася настільки повною дурепою. І найгірше те, що по факту в тому, що затіяла Джесіка, не було нічого поганого. Дівчисько мало повне право писати вірші, коли хотіло, й читати їх, кому хотіло. Якби ж тільки предметом палкого обожнювання був хтось інший…

-Вірші? - Гаррі згадав осоружного «Фауста» й мало не застогнав. Знущається вона над ним чи що? - Серйозно?

-Так - Лінда дивилася на його спантеличене обличчя, й дуже хотіла торкнутися його щоки, але не могла, бо тримала Марго на руках.

-Але ж ти…ви знаєте, що я ненавиджу поезію.

Саме тому затія Джесіки від початку була приречена на провал. Гаррі ніколи не розумів поезії. А тим більше, любовної - романтичні вірші про зітхання, місячні ночі й тому подібне викликали в нього нудоту. Але Лінда не могла сказати про це.

Вони будуть вдавати ледь знайомих. Тільки так можна якось взаємодіяти.

-Я цього не знаю, містере - сказала Лінда холодно, хоча всередині здіймалася буря від того, що Гаррі був близько, але вона тепер і морального права не мала на те, щоб наблизитись до нього - Звідки мені знати?

-Ну…так - Гаррі взяв себе в руки - Тепер ви знаєте. Я терпіти не можу поезію…місіс Райт. І оцінити не зможу, гарна вона чи ні, бо для мене вона вся однаково бридотна.

-Який же ви невіглас, містере Хендерсон - не стрималась Лінда, хоча їй доводилось докладати зусиль, щоб подавити захоплення. Гаррі й досі лишався тим самим - Але мене це не обходить. Можете сказати завтра моїй хазяйці про це самі. Я не наважуся називати те, на що вона витратила так багато часу, як ви кажете, бридотним.

-Але чому вона звернулась саме до мене?

Ось ця, головна причина найбільше дратувала Лінду. Навіть після Сузан Гаррі, певне лишався повним остолопом у сердечних справах. І що б Джесіка не робила, він ніколи не здогадається, що вона за ним сохне.

-Бо вона так захотіла - Лінда знизала плечима - Я переказала вам усе, що треба, містере Хендерсон. Прощавайте.

-Допобачення, майбутня місіс Піллз - кинув Гаррі.

Це було обурливо. Вона стояла зараз тут, майже зовсім близько, але він не міг навіть доторкнутися до неї. Хоча раніше вона була його дівчиною. Зовсім не такою, холодною і чужою, як зараз.

І такою, як колись із ним, вона тепер буде з Крістофером. Гаррі заскрипів зубами й зачинив двері.