11

На ранок виявилось, що прогулянка була занадто тривалою та складною для Джесіки. І що розповіді слуг та Крістофера про її слабке здоровʼя не були вигадками.

Джесіка прокинулась із червоними очима й важкою головою. Лінда пригадала, як це колись траплялося з нею самою, та торкнулася лоба дівчиська. Він був майже таким гарячим, як і в її небожа Генрі, коли той хворів на скарлатину.

Лінда не на жарт перелякалась, і думки про сьогоднішню зустріч із Гаррі вилетіли з голови. Вона мусила покликати слуг, бо Джесіка не реагувала на її слова, марила й бурмотіла щось незрозуміле про небеса, янголів та Господа Бога.

Лінду аж трусило від страху. Якщо мала помре, вона втратить роботу.

Слуги не поділяли її хвилювання. Фло сказала, що таке з маленькою міс трапляється часто, але господарі раніше ніколи не викликали лікарів. Бо ж зробити все одно нічого не можна, коли вже мала вродилася такою хворобливою.

Лінда вилаялася. Ну що за мати була в Сузан і Джесіки? То взагалі хоч людина?

Вона наполягла, щоб покликали лікаря. Ще не вистачало поховати дівчисько! Невже їй пороблено, що й місіс Ролінг під її доглядом прожила дуже мало?

Лікар прийшов, оглянув Джесіку й сказав, що вона вже досить давно хвора на сухоти, тому потребує постійного догляду й уваги. Він призначив декілька ліків із жахливими назвами й пішов, наостанок звелівши Лінді проводити якомога менше часу поруч із ліжком хворої.

-Ви можете заразитись, пані - сказав він тоді - А вам та вашій майбутній дитині зараз це категорично заборонено.

Але Лінда не могла лишити Джесіку. Це її протеже, і якщо вона кине дівчисько хворіти на самоті, Крістофер навряд чи це зрозуміє. Ні, потрібно виконувати свою роботу до кінця. І Лінда сиділа біля ліжка Джесіки доти, доки та марила, й тримала її за руку. Тим більше, що дівчисько почало кликати Гаррі, й ніхто не мав цього чути.

Після обіду Джесіці стало трохи краще й вона попросила їсти. Лінда сама принесла їй бульон і годувала її з ложечки, сподіваючись, що мала одужає, бо їй не можна, просто заборонено помирати.

На щастя, під вечір Джесіка заснула, й Лінда була вільна. Вільна для того, щоб зустрітись із Гаррі. Увесь день у клопотах вона майже не думала про це, і не встигла вирішити, що скаже йому. Бо ясно, що його непокоїть і цікавить одне, а саме - хто є батьком її дитини.

Нарешті настала шоста, й Лінда пішла до чорного ходу. Вона навмисне призначила зустріч там, бо в цей час слуги йшли вечеряти, Фло готувала їжу для господарів, а Мейбел зачинялась у кімнаті на молитву й не стежила за гувернанткою, яка їй так не подобалась.

Лінда мала хвилин із десять, до того ж, Джесіка могла в будь-який момент прокинутись і покликати її. Тому вона швидко вигулькнула за двері, й на мить завмерла, побачивши постать Гаррі, що вимальовувалась на фоні вечірніх ліхтарів у садку.

На вулиці пролітав сніг. Перший у цьому році. Лінда не одягла рукавички, й холод відразу почав щипати її за руки. Тіло пересмикнулось, бо поруч із Гаррі нікого більше не було. Він чекав на неї, і кляті ноги хотіли не йти, а бігти до нього, а руки - торкнутися його тіла, відчути тепло…

Лінда зібралась і звеліла собі заспокоїтись. Це аж ніяк не романтичне побачення. Гаррі має наречену, з якою зовсім скоро одружиться. Та хвойда набагато гарніша й загалом краща за неї, Лінду. Тож йому непотрібна її радість чи обійми, тільки відповідь на запитання.

Лінда підібрала спідниці й попрямувала до Гаррі. Повільно, хоч і хотіла бігти.

Хлопець стояв і дивився, як дівчина наближалась.

У її постаті не лишилось тієї дівочої грації та аристократичності, як раніше. Вона йшла, перевалюючись із ноги на ногу, напевне, через великий живіт. Проте й зараз тримала спину рівно й не схиляла голови.

Лінда підійшла й Гаррі мимоволі замилувався нею. Нехай вона й виглядає зараз дорослішою, ніж раніше, нехай її очі світяться чимось недобрим, а талія дуже змінилась у розмірах, все ж зараз дівчина виглядала надприродно красивою. Наче якесь потаємне світло, щось, відоме тільки їй, заховалось всередині та надавало їй особливого загадкового шарму.

«Алекс не казав, що вагітні жінки бувають такими гарними» - подумав Гаррі й проковтнув слину. Всі слова, що він хотів сказати, кудись поділись, лишилась тільки Лінда, його захоплення нею та потужна буря, що прокидалась у нього всередині.

Як і раніше. Завжди, коли він бачив її.

Який же він гарний, подумала Лінда, наближаючись до хлопця. Сила, яку він випромінював, завжди змушувала її почуватися легкою, наче пушинка, а її ноги - терпнути й тремтіти. Вони починали це робити й зараз, але Лінда подумки звеліла їм вгамуватись, бо не вистачало ще впасти тут, прямо до ніг хлопця.

Гаррі легенько кивнув. І мав згадувати, що хотів сказати, бо його рот наповнювався слиною.

-Кажи швидше, чого хотів - Лінда опритомніла, бо їй раптом різко згадався Дувр та всі приниження, що були потім - Джесіка хвора, і я не маю багато часу.

Вона хотіла надати своєму голосу якомога більше різкості й твердості, але не змогла. Ледь вдалося приховати тремтіння.

Гаррі теж опритомнів від цих слів. Бо Лінда, яка говорила це, ніяк не схожа на ту, що стояла перед ним. Ніби в ній жило дві різних людини.

-Ти… - він, нарешті, почав видавлювати з себе слова, почуваючись повним ідіотом - Ти…що тут робиш? Ти як тут опинилась?

Він не це хотів запитати. Але не знав, з чого почати, і ніколи не вмів правильно говорити з дівчатами.

-А ти не знаєш? - сердито відповіла Лінда: він викликав її сюди, щоб говорити про це? - Я приїхала з Нью-Йорка на роботу. Жінка, в якої я мала працювати, померла. Ти не знав того?

-Та…Знав - Гаррі починав сердитись, бо вона говорила з ним, як із нерозумним дитям. Гляди, її тон знову стане таким наказовим, яким був раніше - Знав. Але я не розумію…чому ти не вийшла заміж?

-Тихше - шикнула Лінда: ще не вистачало, щоб це почув хтось із слуг, особливо Мейбел.