9

Нью-Таун зустрів новоприбулих сонячною, погожою погодою.

Втім, у Гаррі тоді на душі було настільки гидко, що він не звернув на те уваги. Він хотів приїхати до цього міста й оселитися тут із Ліндою. А тепер на нього чекає тільки пуста квартира, де не буде її, та карʼєра, до якої нікому немає діла.

ЇЙ немає до нього діла.

Гаррі намагався змусити себе перестати думати про Лінду. Заборонив собі й Алексу називати вголос її імʼя. Наказував собі повертатись із замріяного стану, коли знову згадував про неї й повертався в минуле. Але нічого не допомагало.

Бо клята Лінда привʼязала його до себе так міцно, що тепер, коли відірвала, її сліди лишалися в ньому. Осоружно почуття до неї не зникало, й Гаррі не зміг викинути його з себе, навіть коли з головою поринув у роботу.

Крістофер Піллз, їхній господар і головний редактор, виявився зовсім не суворим начальником. Загалом, він був ніяким. Він отримав редакцію від брата, зовсім не розумівся на журналістиці й не вмів керувати. Тому «Таймз» жила власним життям, у якому не було керівника.

Це, а ще той факт, що старша небога Крістофера декілька років тому стала легковажною жінкою, погано впливало на продажі. Коли Гаррі й Алекс почали працювати, газета являла собою лише куцих чотири сторінки, на яких не писалося нічого суттєвого. А редакція - пʼятеро людей у віці далеко за пʼятдесят, серед яких тільки один більш-менш усвідомлював, що робить.

Крістофер хотів поправити справи й покращити газету, але в нього не було плану. Потай він не бажав цим займатися й сприймав спадщину від брата як тягар. Тому Гаррі й Алекс по факту могли робити, що хотіли, тільки б збільшити продажі.

Так, це було саме те, до чого вони прагнули. «Таймз» не користувалась популярністю, але згодом усе змінилось. Вони багато ходили, знайомились із людьми, брали інтервʼю, вивчали й писали про цікаві події. Згодом газети стало більше на одну сторінку, і купувати її почали частіше, прямо пропорційно до того, як рідше згадували імʼя старшої небоги Крістофера Піллза.

На роботі ніби все було добре. Гаррі був постійно зайнятий, бо старі працівники хотіли займатися відродженням газети так само, як і головний редактор. Вони просто байдикували протягом дня, радіючи, що господар узяв молодих працівників, які готові шукати нові цікаві інформаційні приводи, писати про останні події та брати інтервʼю у відомих, іноді скандальних осіб.

Проте ввечері, коли Гаррі приходив з роботи додому в пусту квартиру, починались його тортури.

Він уявляв собі Лінду в обіймах Рональда, думав, що вона вже вийшла заміж, і злився, що не вбив красунчика. Зараз вона з ним, заглядає в його огидного рота й гладить його гидке напомажене волосся. Чому так сталося?

Ясно, чому. Бо вони ніколи не були рівними. Він думав, що це неважливо, але дівчина вважала інакше. Тікати до нього з дому, крутити з ним роман за батьковою спиною - це одне. Але прожити з ним усе життя, стати його половиною, розділити з ним перші починання, життя в небагатій квартирі, відсутність слуг - до всього цього вона не була готова.

І чому він, дурень, вирішив, ніби таке можливо? Розважились, погралися трохи, й досить. Вірніше, це вона гралася. Його почуттями. Можливо, їй було весело, і мабуть, так само зараз, коли вона проводить час із тупоголовим Рональдом. Хіба з ним взагалі можна говорити про щось, окрім елегантних костюмів, зачісок і балів?

Гаррі сподівався, що красунчик іще довго не міг говорити. Правда, йому від того все одно не було легше. Як вони тільки приїхали, довелося стримано пояснювати Крістоферу, чому в квартирі, яку той винайняв для двох, він житиме сам. І щовечора й щоночі він мусив крутитися на тому широченному ліжку та думати, що тут, поруч із ним, могла би бути Лінда.

Гаррі не міг ні з ким поділитися тим, що було в нього на душі. Алекс насолоджувався сімейним життям, а тоді, коли не займався ним, багато працював. Під час роботи вони не могли обговорювати особисте. І Гаррі здавалося, що розпочни він зараз розповідати другові про суцільну темряву в своїй душі, той просто його не зрозуміє.

А може, навіть розсердиться. Бо не можна своєю хандрою псувати настрій щасливій людині. Алекс був впевнений, що всі жінки, які так і не стали дружинами - тимчасові, про них не варто памʼятати довше кількох тижнів або навіть днів чи годин.

І це таки правда. Гаррі намагався переконати себе в тому, але не в його характері заводити тимчасових жінок. І він не вибирав такий варіант, його ніхто не запитав. Лінда все вирішила за нього, як і завжди хотіла.

Йому залишається тільки змиритись. І перше, що він зробив - отримавши зарплатню, виїхав із квартири, оплаченої Піллзом. Це гніздечко на двох із широченним ліжком, на якому злочинно спати одному, він обміняв на звичайну, невелику, але дуже схожу на його житло в Лондоні, квартиру.

З маленьким, вузеньким ліжком. Таким, яким воно й мало бути від початку. І з їжею, яку готувала хазяйка будинку, де здавалися кімнати. А не Лінда. Їжа була не дуже смачна, проте Гаррі давився нею вранці і ввечері й навіював собі, що донька баронета готувала би набагато гірше.

По-друге, у вільний від роботи час він почав вивчати німецьку. Потрібно було чимось зайняти себе, бо в голову вперто лізли думки про Лінду й те, що вони могли б зараз робити, якби вона поїхала з ним. Думки перетворювались на картини перед очима, через які Гаррі довго не міг опанувати навіть декілька перших сторінок підручника.

Він би охоче взяв участь у боях без правил. Але якщо садівникові в Лондоні це було дозволено, то журналісту в Нью-Тауні - ні. Нещасна газета дуже постраждала через репутацію Сузан Піллз. Вони з Алексом наполегливо працювали й навіть додали нову сторінку, щоб повернути «Таймз» втрачену популярність. Начеб-то в них виходило, тим більше, після скандалу минуло три роки й за цей час Сузан не зʼявлялась у Нью-Тауні.

Про неї майже забули, вірніше, згадували, тільки зітхаючи й закочуючи очі з жалем, що «така краса» дісталась комусь іншому. Про неймовірну зовнішність Сузан говорили і в газеті, але Гаррі до того ніколи не прислухався. Його не цікавило, як виглядала старша небога Піллза. Навряд чи краще за Лінду.