7

Лінда познайомилась із Джесікою вже наступного дня, після того, як довела себе до ладу за допомогою доброї Фло, виспалась і поснідала в компанії служниць. Вони не говорили до неї та поглядали насторожено, але Лінда й не хотіла іншого. Раніше її роль була прямо протилежною, тепер часи змінились. Потрібно звикати до нового оточення.

Крістофер увесь аж світився від щастя, і залишався таким від вечора, коли Лінда зʼявилась, до самого ранку. Не намагаючись приховати радість, він сам прийшов на кухню, де снідали слуги, та запросив дівчину до вітальні.

-Ходімо, познайомитесь із моєю небогою.

Джесікою виявилась дуже худа висока дівчина зі світло-русявим, зібраним на потилиці вузлом волоссям. Вона могла б бути миловидною, якби не великий мереживний комір та непривітно чорна й загато аскетична сукня.

Лінда позирнула на тарілку. Дівчина ледве щось зʼїла. Виглядала хворобливою та якоюсь прозорою, повітряною. Здавалося, ось подме вітер у вікно, та віднесе її за собою кудись, подалі від явно чужого їй земного життя.

Джесіка недбало привіталась. Лінда відмітила, що вона не тримала спину рівно, а опускала плечі так, ніби на них лежав дуже важкий тягар. І не дивилась новій знайомій в очі. Навпаки, роздивлялась підлогу так, наче там було щось цікаве.

-Я вас залишу - озвався Крістофер - Мені час на роботу.

Він попрощався й пішов. Лінда вже почала звикати до його товариства, й тепер, лишившись на самоті з дівчиною, почала нервувати.

Але цього не можна було показувати. Тому вона тільки посміхнулась так доброзичливо, як уміла.

-Ходімо, я покажу вам мою кімнату - озвалась Джесіка. Вона говорила дуже тихо, мало не шепотіла. Але Лінда наказала собі завжди прислухатися й залишатися максимально уважною. Не можна, щоб ця Джесіка була чимось незадоволена.

Ходити дівчина теж не вміла як слід - просто переставляла ноги, наче вони були штучними й тримались на шарнірах. Придивившись, Лінда зрозуміла, що сукня була завеликою для Джесіки, й дівча плуталось у чисельних спідницях.

-Ви будете жити зі мною, в моїй кімнаті - озвалась Джесіка, перериваючи роздуми Лінди - До того часу, поки у вас не народиться дитина.

Лінді такий варіант не дуже подобався. Але хіба вона мала вибір?

Нарешті вони увійшли до кімнати. Лінда вже бачила, як виглядає келія монахині, й зараз здалося, ніби вона опинилася там знову. Правда, тут не тхнуло мишами й вогкістю, проте все було так само обставлене хрестами, іконами й свічками.

Окрім них, у кімнаті нічого не було, окрім дуже аскетичних меблів і кількох портретів на стінах.

-Ви будете ходити зі мною до церкви? - раптом запитала Джесіка.

Якщо вона говорила тихо, відповідати потрібно так само. Лінда швидко підлаштувалася.

-Так, звісно.

-Дядько сказав, що я скоро досягну того віку, коли потрібно виходити заміж. Але я не хочу цього.

Джесіка сказала це просто й відверто. Навіть не почервоніла. Лінда оцінила це. Правда, з майбутніми черницями вона ще не була знайома.

Але її роль полягала в тому, щоб бути, як Кет.

-Я теж не хотіла у вашому віці - сказала Лінда - Але згодом зрозуміла, що в нас, жінок, небагато варіантів, щоб влаштувати майбутнє.

-Мати й сестра казали, що я потворна - просто відповіла Джесіка - Тому мене ніхто не візьме заміж.

Дівчина проговорила це так, ніби була точно впевнена в своїй потворності.

-Це не так - відповіла Лінда - Ви зовсім не потворна. Але вам потрібно замінити цю сукню, вона завелика й вам не пасує. Дівчатам у вашому віці не варто таке носити, якщо тільки ви не в жалобі.

Лінді дуже не подобався її тон, бо він набув повчальних ноток. Вона говорила, як Кет, і це дратувало її саму. На місці Джесіки вона неодмінно протестувала би, але її протеже відреагувала інакше.

Джесіка просто схилила голову так, наче її за щось насварили. Лінда звеліла собі стати мʼякшою. Навряд чи дівчинка потребує вчительки, швидше, їй необхідна подруга.

-Але в мене є тільки такий одяг - відповіла Джесіка - Сестра віддала мені свої сукні, коли їхала звідси три роки тому, але вони завеликі й виглядають дуже вульгарно.

Лінда подумала, що слово «вульгарно» може мати зовсім інше значення, коли його говорить ця дівчинка. Вона б із задоволенням подивилась на ті сукні, але не варто. Якщо ця Джесіка з якихось причин не любить сестру, не варто приймати бік останньої.

-Ми пошиємо вам нові - сказала Лінда, посміхаючись. Потрібно бути доброзичливою та милою - Я ще нічого в цьому місті не знаю, але думаю, вам відомо, де майстерня швачки. Ми можемо поїхати з вами туди сьогодні або завтра, і замовити вам декілька більш яскравих та сучасних суконь.

У будь-якої дівчини в пʼятнадцять років від звістки, що вона ось-ось поїде до швачки й матиме багато нових суконь, засвітилися б очі. Але Джесіка лишилась такою ж, як і була досі. Виникало враження, що в ній взагалі немає жодних емоцій.

-А я не стану схожою на мою сестру? - запитала вона.

Лінда не знала, що відповісти. Судячи з розповідей про Сузан, вона б сама хотіла стати схожою на неї. Але чи мала Джесіка таке ж бажання, якщо відмовилась бути подружкою на весіллі сестри?

-Ви станете схожою на дівчину вашого віку - відповіла Лінда.

Джесіка не заперечила, але й не підтвердила бажання. Просто запропонувала Лінді допомогти розібрати речі, але та відмовилась. Тепер вона була служницею, а не навпаки, не можна ніколи забувати про це.

Доки Лінда розкладала речі, Джесіка мовчки сиділа й роздивлялась їх.

-Вас справді били? - запитала вона раптом.

У її голосі не чулося жодних емоцій, тож Лінда не могла зрозуміти, співчуває їй дівчина чи просто запитує з цікавості.

Вона хотіла відповісти так само холодно, тому мусила помовчати. Подавити бажання емоційно розповісти про те, як Джонатан спочатку морально подавляв і принижував, а потім ґвалтував, бив і хотів убити, виплакатись…

Ні. Не можна. Достатньо вже в цьому будинку бачили її слабкою.