4

Дівчина не спала всю ніч, бо їй здавалося, що Джонатан спостерігає за нею з-за шафи, вікна чи дверей. Він був, або хотів бути, всюди, в тому числі й всередині її тіла, він знав про неї майже все. А вона про нього - нічого, окрім того, що він хоче мати її за коханку.

Але вона мусить вийти за нього заміж. Іншого виходу немає. Це останній шанс влаштувати своє життя тут. Кет терпіла чоловіка, якого не кохала, й вона терпітиме. Якщо Рональд був їй огидний, то Джонатан - зовсім ні, швидше він викликав страх і бажання заховатися подалі.

Але як витримати його в ліжку, знаючи, що близькість буває іншою? Знаючи, якою вона буває, коли кохаєш щиро, всім серцем, і нічого не боїшся? Як підпустити до себе іншого чоловіка, якщо досі вона могла належати тільки Гаррі й кохала його, навіть зараз, і нікого, окрім нього, не бачила поруч із собою?

Лінда не спала всю ніч, думаючи про це й готуючись захищатися, коли Джонатан нападе. Але він не зʼявився й дотримав обіцянку - не прийшов і вранці.

На ранок Лінду нудило, тому відсутність кузена була доречною. Вона саме швидко проковтнула сніданок, відіслала Вайолет і сповзла з ліжка, щоб викинути їжу з себе, коли покоївка знову увійшла до її кімнати.

Служниця тремтіла від страху й широко розплющеними очима дивилася на хазяйку, яка саме сиділа на підлозі біля нічного горщика.

-Міс…Вибачте мені - пробурмотілв Вайолет - Але зараз, коли пана немає, я мушу вам допомогти.

Вона відступила вбік, і з-за її спини вийшла куховарка. Стара, невелика й кругленька, кучерява жінка, напевне, старша за місіс Ролінг. Вона відразу підбігла до Лінди, швидко сіла поруч і поклала руку їй на плече.

-Я знаю, що з вами, міс. Я вже стара, виростила містера Джонатана з пелюшок, а до того його батька. Коли хочете блювати, зробіть це, я звелю Вайолет принести води.

Від руки, що просто лежала, й від спокійного голосу жінки з материнськими нотками, Лінді несподівано зробилося легше. Навіть нудота відступила.

-Не хочете? То й добре - місіс Кітс підставила Лінді плече - Спирайтесь на мене й ходімо в ліжко.

Жінка допомогла Лінді лягти, прибрала ковдру й звеліла Вайолет відчинити вікно навстіж.

-Вам потрібно більше свіжого повітря, міс - сказала вона - Ви дуже бліда й худа, а ваша дитина потребує сильної, здорової матері.

-Як ви здогадались? - озвалась Лінда.

Несподівано їй захотілося плакати. Від прояву доброти зовсім чужої їй людини, тієї, від кого вона цього не чекала…

-А хіба це складно? - посміхнулась місіс Кітс - Вам так погано вранці увесь час, і Вайолет говорить, що ви ледве можете зʼїсти сніданок. Хіба ж може бути тут щось інше?

-Але містер Джонатан…він не знає…

-То й не треба йому знати. Це не чоловіча справа. Скажете, як будете готові.

-Ох Господи….Дякую вам…

Лінда розплакалась.

-Батько…цієї дитини…кинув мене…а я нічого не знаю про виховання дітей…

Місіс Кітс обняла дівчину й притиснула до себе.

-Ну що ви так, міс. Ніхто не знає про виховання дітей так багато, як я. Ви не думайте казати про щось панові, звертайтесь відразу до мене чи до Вайолет. Скоро ваша нудота відступить, вам стане легше, якщо будете частіше бувати на свіжому повітрі і їсти здорову їжу. А зараз відпочиньте, поспіть, і коли що, відразу кличте мене.

-А ти - жінка звернулась до Вайолет - Не затягуй їй так сильно корсет. Животика ще не видно, але дитині вже потрібно більше простору.

Несподівана доброта місіс Кітс обеззброїла й заспокоїла Лінду. Але ненадовго.

Якщо прислуга знає про її стан, чи вийде збрехати Джонатану після того, як вона переспить із ним?

Лінда жахнулася від думки, що вже припускала вірогідність цього. Тобто, думала про це, як про те, що точно має статися.

Вона так і не змогла заснути вдень. А ввечері зʼявився Джонатан і підкреслено чемно запропонував їй піти прогулятись із ним.

Лінда охоче пішла, бо досі так і не бачила Нью-Йорк. На її прохання прогулятись до того Вайолет перелякано відповіла, що містер Джонатан заборонив їй виходити й випускати Лінду, й пригрозив, що велить її бити у випадку непослуху.

Отже, вона жила в імпровізованій тюрмі. Джонатан не хотів, щоб вона втекла, хоч і прекрасно знав, що їй немає куди. Навіть в образі вдови вона не зможе нічого в місті, якого не знає.

Лінда не розуміла, який страх переважав - перед самостійним життям чи перед близькістю Джонатана. Той, здається, хотів повністю керувати її життям, але може, його почуттями можна скористатися?

-Чому ви не дозволяєте випускати мене з дому саму чи з покоївкою? - запитала Лінда.

Вони йшли вулицею, і люди озирались на них. Дівчина відмітила, що в основному це були молоді жінки її віку. Всі вони поглядали на Джонатана або кидали сердиті погляди в її бік. Або і те, і те відразу.

-Бо ви втечете, а я цього не хочу.

-Куди мені тікати?

-Хтозна, що ви придумаєте. Ви хитра, змогли під носом у батька й сестри бігати на побачення з садівником. Можете й тут щось утнути.

Зараз Лінда не почувалась здатною на це. Тим більше, несподівана доброта з боку міс Кітс, її материнська турбота викликали в дівчини бажання лишитися в будинку Ролінгів. Давно вже ніхто не дбав про неї так, і не ставився по-материнськи. Кет намагалася бути такою, але часто дуже захоплювалася владою, яку мала над сестрою.

-Але я живу як у тюрмі - заперечила Лінда - Невже не можу без вас і кроку ступити?

-Жінки загалом не можуть щось робити без чоловіків. Ви ж знаєте. А я відповідаю за вас, бо ви не маєте чоловіка.

-Але мені такий стан справ ніколи не подобався. Я не хочу сидіти в чотирьох стінах тоді, коли вас немає вдома.

-То ви не збираєтесь їхати від мене?

Джонатан не дивився на дівчину, але в його голосі вперше за всі дні звучала щира радість. Лінда того не чекала, була вражена, тому не знайшла, що сказати.

Прогулянка вийшла вдалою. Джонатан поводився, як справжній джентльмен, і жодного разу не торкнувся Лінди чи не спробував грати в переглядини, як любив це робити вдома. А коли вони повернулись, побажав приємного сну і зник десь у своїх кімнатах.