1

Подорож на кораблі тривала вже пʼять днів.

Лінда лежала й дивилася в стелю.

Пʼять днів днів вона почувалася так огидно, як ніколи. Її нудило майже постійно, в голові увесь час стояв туман і вона не могла зібратися з думками. Такий стан був абсолютно неприйнятним, бо поруч із нею постійно знаходився кузен Джонатан, і тільки в каюті вона могла уникнути його компанії.

Він міг би бути приємним співрозмовником, або навіть був ним. Проте Лінда постійно почувалася незатишно, коли він знаходився поруч. Все через те, що Джонатан часто підходив майже впритул і дихав їй в обличчя, коли говорив. Він не уникав можливості торкнутися її, завжди наче ненароком, і постійно робив вигляд, що це сталося ненавмисне.

А ще Джонатан дуже любив гру в переглядки, й Лінда не завжди могла виграти її. Це також дратувало, як і пильні, вивчаючі погляди, що він кидав на неї, та його постійні переслідування. Тобто, куди б вона не пішла, кузен завжди опинявся поруч, тим більше, що його каюта була сусідньою.

Лінда ненавиділа свою вагітність, ненавиділа корабель, нескінченний водяний простір навколо, свого кузена, каюту й саму себе. Вона переоцінила власні можливості, бо не могла подбати про себе як слід. Їй доводилося приховувати свій стан від Джонатана, й це було непросто, бо він наче стежив за нею.

Лінда скрипіла зубами від злоби й болю, коли думала, що Гаррі міг би бути зараз поруч. Він подбав би про неї, не дозволив би почуватися погано, спотикатися дорогою до сніданку, обіду чи вечері під час гойдання чи ледве переставляти ноги після чергового приступу нудоти. Все склалося б інакше, якби він був поруч і вона могла покластися на нього.

Але замість нього був кузен. Лінда не хотіла покладатися на Джонатана, і не була впевнена, що це можливо з таким, як він. Вона могла розраховувати виключно на себе. На кораблі мало хто звертав на неї увагу, бо Джонатан постійно знаходився поруч і затьмарював її своєю нескінченною, проте огидною харизмою.

-Кузино?

Лінда виринула з думок, бо почула стукіт у двері.

-Кузино, з вами все гаразд?

-Так - відповіла дівчина крізь зуби. Якби мовчала, він запитував би далі, аж доки вони б не припливли.

-Може вийдете подихати повітрям? Вам це буде корисно.

Завжди, коли Лінда хотіла це зробити, повітря навколо неї робилося менше, бо ним дихав також і Джонатан.

-Я хочу побути сама - відповіла дівчина - Дайте мені спокій.

-Не можу, бо обіцяв вашому батькові дбати про вас.

Слово «дбати» з його вуст завжди звучало як зла іронія.

-То подбайте й облиште мене!

-Я маю покликати лікаря. Вам таки справді погано. Чекайте.

Лінда пошепки вилаялась так, як це робив Гаррі.

Ще не вистачало лікаря в присутності Джонатана. А раптом він здогадається? Навряд чи кузен буде дуже щасливий від того, що вона вагітна.

-Ні, зачекайте! - Лінда заскочила з ліжка й кинулась до дверей. В голові відразу запаморочилося, й вона мало не впала.

Але мусила встояти на ногах. Не можна показувати себе слабкою.

-Не треба лікаря - вона відчинила й зіткнулась із Джонатаном мало не впритул.

Дівчина вже звикла до цього. Він постійно підходив до неї тільки так, ніколи не тримав дистанцію.

-Дайте мені пів години, і я вийду - сказала вона.

-Ви дуже бліда, кузино - голосу Джонатана не були властиві навіть мінімальні нотки, які б виражали турботу. Він просто констатував факт - Здається, морська хвороба дуже вас виснажує. Я не можу дозволити вам гуляти чи довго перебувати самій.

-Я в порядку! - крикнула Лінда.

Джонатан іще гірший за Кет. Уже тому, що вона не може точно зрозуміти, який він і чого хоче від неї.

-Зі мною все гаразд. Я ніколи не плавала на кораблях. Просто дайте мені спокій.

-Немає нічого жахливого в тому, щоб визнати, що вам погано - Джонатан знизав плечима й відступив - Як скажете. Чекаю на вас на палубі за пів години.

Він пішов і повітря відразу стало більше, так, що Лінда змогла вдихнути.

Надвечір їй робилося легше. Досі вона майже не виходила на палубу, але тепер мусила це зробити.

Навколо походжали пари, молоді й не дуже, але ніхто не звертав уваги на Лінду. Вона не приховувала свого імені, й Джонатан не брехав, кажучи всім, що вона його кузина, яку він везе додому до своєї хворої матері.

Нікому не було до неї діла. Лінда так думала. Її імʼя було повʼязане зі скандалами, проте в Америці всім має бути все одно.

Напевне.

Роздивляючись нескінченний водний простір навколо, Лінда подумала, чи те ж саме бачив Гаррі, коли плив до Америки? І чи думав про неї, чи шкодував, що покинув та не взяв її з собою?

А може, він згадує її прямо зараз? Вона загадала бажання, щоб між ними утворилася сила тяжіння, але воно не здійснилося.

Замислившись, Лінда не помітила, як зовсім стемніло та палуба спорожніла. Вона забула про Джонатана, який мав би вже зʼявитися.

-Панянко! - дівчина мало не підскочила, почувши за спиною голос.

-Що це ви тут робите зовсім сама?

Лінда обернулась і побачила високого чоловіка, що підходив до неї.

Вона його смутно знала, може, кілька разів бачила на балах. Здається, він запрошував її танцювати, й вона завжди відмовляла йому.

Лінда не могла пригадати прізвище цього чоловіка.

Проте він чудово памʼятав її. І підходив усе ближче.

-Яке щастя, що я застав тут вас саму - чоловік розплився в посмішці й підійшов майже так само близько, як це постійно робив Джонатан - Ваш брат як ваша тінь, його неможливо позбутися.

-Чого вам треба? - запитала Лінда.

Їй не хотілося нічиїх компаній. Тим більше зараз, коли Джонатан, нарешті, дав їй спокій.

-Ви не знаєте, та я давно вже за вами спостерігаю - посміхався чоловік - Мене звати Сем. Семюель Лейк.

-Я рада за вас, містере Лейк, але зараз хочу побути на самоті.

-Та невже? - він не відступив, і його посмішка з милої зробилася злобною - Рональд відіслав вас геть, то ви тепер тікаєте від сорому? Зрозуміли, що не така вже й принцеса, як думали?