7

Він дарма наговорив зайвого й образив дівчину.

«Я повний остолоп, ідіот, телепень» - бурмотів Гаррі, дивлячись у підручник з французької.

Він міг би поводитись інакше. Залишатися холодним і неприступним. Не заявляти, що йому боляче. Не заводити розмов, а просто шанобливо й відразу піти. Можна тільки уявити, що тепер вона думає про нього.

Двері скрипнули й стукнули. Це Алекс повернувся з роботи.

-Не спиш - сказав він другові.

Гаррі зиркнув на засмальцьованого годинника. Показувало дев’яту, а він досі ще не прочитав жодного абзаца!

Думки про Лінду не давали зосередитись. І найгірше те, що він не хотів із ними прощатися.

-Ну - Алекс кинув сумку на ліжко, на якому спав, підійшов до стола, який вони ділили на двох, і сів напроти друга - Розповідай уже. Хто така Лінда?

Гаррі мало не підскочив.

-Як ти…

-Ти погано спиш - озвався Алекс - Вночі розмовляєш із якоюсь Ліндою. За щось вибачаєшся перед нею.

Гаррі пошепки вилаявся.

Справді, панянка снилася йому, завжди такою, якою була, коли вони бачились востаннє. Звідкілясь він знав, що засмутив її, і не хотів цього, й через це його серце краялося.

-Мені треба цього позбутися, Алексе. Просто конче необхідно, бо через це я перестаю бути собою.

-Чого саме? Я все чекав, доки ти, нарешті, знайдеш собі дівчину. В тому нема нічого поганого, це…

-Це гірше, ніж просто погано, бо Лінда - то донька мого пана.

Алекс присвиснув і відкинувся на спинку стільця так, наче його вдарили в обличчя.

-Ти завжди хочеш більшого - пробурмотів він - Що в тебе з нею?

-Нічого - Гаррі відчув, що його серце тікає в п’яти від самої думки про те, що між ним і Ліндою може бути «щось» - Але вона не дає мені спокою. Я не можу вчитися. І працювати не можу. Увесь час думаю, що зараз вона увійде до стайні, або вийде з-за куща…

Він замовк, бо, здається, говорив, наче божевільний. Гаррі й справді останнім часом, після від’їзду Лінди, здавалося, що він не при собі.

-Але ж вона тобі зовсім не пара - сказав Алекс - Ти ж не зможеш узяти її з собою, коли ми поїдемо. Та й вона не погодиться жити в бідності, навіть і на перший час.

Оце найбільше боліло. Гаррі не міг відмовитись від того, до чого прагнув, і що збирався зробити. Але життя там, куди він хотів поїхати, буде нестерпним і безрадісним, коли там не буде Лінди.

Тепер усе не мало сенсу без неї. Тому він шкодував, що відмовився від її дружби.

-Я мушу викинути її з голови - пробурмотів Гаррі, дивлячись у книгу. Літери на сторінках починали танцювати перед очима й набувати знайомого, одночасно ненависного й такого необхідного йому образу…

Гаррі голосно закрив книгу.

-Т-а-а-а-а-а-к - протягнув Алекс - Я зрозумів. Я цього не планував сьогодні, але заради тебе зроблю. Збирайся, підемо.

-Куди?

-До лікарні. Є місце, де допомагають із таким.

Гаррі здогадався, що це, коли вони минули трактир і завернули за ріг.

Хлопці, з якими вони виросли, любили ходити до місіс Дебікі. Там пригощали смачним вином, і пропонували дешеве кохання без зобов’язань. У їхніх колах ходили легенди про Сару, Олівію, Дарлу і ще багатьох, Гаррі не пам’ятав усіх імен. Вони не брали багато грошей, проте вчили тутешніх хлопців, у тому числі й Алекса, мистецтву кохання.

Гаррі ніколи там не бував. По-перше, він вважав, що відносини з жінками заважають вчитися й відволікають від головної мети. Як виявилося, це дійсно було так. А по-друге, тому, що боявся. А може, це було по-перше, тільки він не міг у тому зізнатися навіть самому собі.

Страшно було й зараз. Тільки тепер до цього відчуття додалося іще одне, схоже на сором. Так, наче він робив щось дуже неправильне, ніби втрачав себе, тільки не у власних очах, а у…

Гаррі мотнув головою, аби відігнати видиво Лінди поруч. Вона ніколи не буде з ним, нехай і хоче дружби. Він завжди пам’ятатиме про те, що вона - донька його пана, майбутня дружина Рональда чи ще когось.

Не його.

Алекс був своїм у місіс Дебікі. Навіть зараз, коли мав дівчину й збирався одружитися. Тільки-но вони пройшли до великої зали, він відразу із кимось привітався й зник, залишивши Гаррі самого.

Стіни в червоних і рожевих кольорах були обвішані картинами. Хлопець почав розглядати їх і відразу пошкодував про те. Вони мали невідомий йому зміст і зображали такі сцени, від яких у нього волосся полізло вгору.

Якщо до цього дня Гаррі боявся й думати про можливість побувати в цьому місці, тепер, коли він уже знаходився тут, зробилося ще страшніше. Він відчув, що його обличчя горить, і спробував не крутити головою, бо вона сама собою поверталася, аби докладніше розглянути всі зображені сцени.

Гаррі заплющив очі.

«Вибач мені, Ліндо» - прошепотів він, і тільки потім усвідомив, що дійсно не хотів того, що мало зараз статися. Поки що це не допомагало, навпаки, ті зображення на стінах розбурхали уяву й перед ним поставали такі ж самі картини, тільки за участю дівчиська…

І його. А не Рональда. Хоча в житті буде навпаки. Гаррі стиснув зуби й ледве втримався, щоб не втекти.

Ні, Алекс був неправий. Це не допоможе.

-Гаррі Хендерсон?

Низький грудний голос говорив до нього, й він мусив розплющити око. Тільки одне. Бо тоді не довелося б повністю розглядати ті картини.

Невисокого зросту дівчина з білявим волоссям у червоному…вбранні, якщо його можна так назвати, стояла поруч.

Гаррі знову уявив Лінду, і в нього голова пішла обертом.

-Е…Так.

-Мене звати Бетті. Ходімо.

Тікати вже немає куди. Та й це буде якось…не по-чоловічому. Гаррі слухняно поплівся за дівчиною.

Лінда би цього не схвалила. Якби вона тільки дізналась, остаточно б записала його в невігласи, а може, вважала би й бабієм. Хоча він ні те, ні інше.

Бетті завела його в невелику кімнату й зачинила двері. Гаррі побачив велике ліжко й подумав про те, що було б непогано спробувати вистрибнути у вікно.