Наближення до істини

Вечір знову опускався на місто.
Парк, який Аліса вже добре знала,
тепер здавався майже чужим.
Кожен крок, кожен звук нагадував про те, що трапилося.

— Максиме, — тихо сказала Аліса, — ти впевнений у своїх спостереженнях?
— Так, — відповів він спокійно. — Я бачив усе чітко.
І якщо ми правильно поєднаємо сліди, ми дізнаємося його мотив.

Вони йшли вздовж тих самих кущів і дерев,
Максим вказував на маленькі деталі: розбиту гілку,
невеликий слід на землі, навіть крихту тканини.

— Ось тут він стояв, — промовив Максим, — і саме тут відбулася ключова сцена.
— Тобто ми можемо відтворити все точно, — кивнула Аліса.

Вона відчула, як напруга росте.
— Можливо, він ще не далеко, — тихо додала вона, дивлячись у темряву.

Максим кивнув:
— Його мотив простий: страх, влада, а ще… щось особисте.
— Особисте? — здивовано перепитала Аліса.
— Так. Ця жінка для нього щось важила. Можливо, він вважав її свідком, який став перешкодою.

Аліса зупинилася, збираючи думки.
— Тоді ми повинні діяти швидко.
— І обережно, — додав Максим. — Він може бути непередбачуваний.

Вони підійшли до того самого ліхтаря, де все почалося,
і відтворили події крок за кроком.
Кожна деталь складалася в чітку картину:
рухи, позиції, час, реакції.

— Ми майже там, — сказала Аліса, відчуваючи,
як адреналін наповнює тіло. —
Тепер ми можемо знайти його.

Максим кивнув, дивлячись на небо, де перші зірки вже світилися.
— Тепер правда у наших руках.

І тиша парку стала свідком їхнього рішучого кроку.
Наближення до істини починалося.
​