Нові підказки

Ранковий туман ще не розсіявся, коли Аліса та свідок знову опинилися в парку.
Вони йшли тихо, уважно оглядаючи місце події,
кожен крок нагадував про ту ніч, коли сталося вбивство.

— Дивись, тут сліди, — сказав чоловік, вказуючи на ледь помітний слід на вологій землі.
— Хтось рухався швидко, але обережно.

Аліса нахилилася, уважно роздивляючись.
— Схоже на чоловічі черевики, розмір приблизно 42-43.
— Саме так, — кивнув він. — І дивись, тут маленький шматочок тканини. Хоч він і порвався, можна визначити тип матеріалу.

Вона обережно взяла його в рукавичку,
записуючи в блокнот.
— Це допоможе нам звузити коло підозрюваних.

Вони продовжували йти вздовж кущів і дерев,
відтворюючи рухи злочинця,
порівнюючи з тим, що свідок бачив минулої ночі.

— Я бачив, як він залишив щось тут, — додав він, піднімаючи крихітний предмет.
— Це, мабуть, щось важливе.

Аліса взяла його, уважно роздивляючись.
— Ключ. До чого? — промовила вона, подумки складаючи картину.
— Можливо, до квартири або автомобіля.
— Тобто, він точно залишив сліди, — підтвердила Аліса.

Їхні погляди зустрілися.
— Ти справді могла б піти однією дорогою, — тихо сказав чоловік.
— А ти впевнений, що слідкував не для чогось поганого?

Аліса лише кивнула, відчуваючи, що інтуїція не підводить.
— Тепер ми знаємо більше, ніж будь-хто інший.
І якщо ми поєднаємо всі деталі, то дізнаємося правду.

Тінь ранку розсіювала нічну темряву,
але напруга залишалася.
Вони йшли далі, відтворюючи рухи, зупиняючись, обмірковуючи,
кожен слід, кожен рух — ключ до розгадки.

Аліса зрозуміла, що тепер у них є шанс
не лише знайти вбивцю,
але й довести, що правда завжди виходить на світло.

— Готова рухатися далі? — спитав свідок.
— Завжди, — відповіла вона.

І ніч у парку перетворилася на полювання —
не на когось одного, а на істину,
яка чекала, щоб її відкрили.