Відтворення подій

Ніч у парку була глибокою і мовчазною,
лише шелест листя нагадував про себе.
Аліса і чоловік стояли біля того самого ліхтаря,
де минулої ночі розпочалася ця дивна гра.

— Розкажи мені все по порядку, — сказала Аліса,
тримаючи блокнот і ручку.
— Кожну деталь, яку ти бачив.

Він кивнув і почав.
— Я сидів у кущах, неподалік від того провулку.
Я побачив, як вона йшла, спочатку повільно,
потім прискорила крок, коли зрозуміла, що за нею хтось слідкує.

— І ти пішов за нею? — перепитала Аліса.

— Так. Але не для того, щоб зашкодити.
Я бачив усе, що сталося далі.

Він описував, як з’явився чоловік із кулаками,
як поводилися друзі, як він спостерігав,
як трагедія сталася — тіло, жертва, листок.

Аліса записувала все максимально точно,
іноді зупиняючись, щоб уточнити деталі:
— Який був його зріст?
— Яка була позиція рук?
— Чи ти бачив обличчя?

Кожна дрібниця складалася у картину.
Вона відчувала, що тепер у неї є ключ
не лише до розслідування, але й до самого парку,
де жорстокість та страх змішалися в одне.

— Ти міг би показати мені місце, де ти стояв? —
запитала вона, відчуваючи, що це критично.

Він кивнув і повів її до кущів.
Аліса уважно оглянула місце, відчуваючи,
як її інстинкт поліцейського включається на повну.
Тут, каже вона собі, починається справжнє розслідування.

— Якщо ми правильно відтворимо події, — сказала вона,
— ми зможемо зрозуміти, що саме сталося і хто винен.

Чоловік підняв погляд.
— Ти впевнена, що готова?
— Так. Готова йти до кінця, — твердо відповіла Аліса.

І тоді ніч у парку змінилася.
Відтворення стало грою у тінях, у рухах і словах,
але тепер вже не небезпечною, а надзвичайно важливою.
Тут народжувалася правда.