Парк.Зустріч із свідком

Парк ніччю здавався іншим.
Темрява була густішою, ніж у барі,
листя шурхотіло під ногами, а холодне повітря
здавалось ще більш проникливим.

Аліса йшла тихо, кроки її неслися між деревами,
серце билося швидко, але не від страху, а від очікування.
Вона знала, що він буде тут.
І ця зустріч могла бути небезпечною.

Біля того самого ліхтаря стояв чоловік у темному пальто.
Він не рухався, не сховав обличчя в тінь —
його погляд був відкритий, спокійний, без агресії.

— Ви прийшли, — сказав він тихо.
— Так, — відповіла Аліса, спостерігаючи кожен рух. —
Що ви знаєте?

Він підняв руки, показуючи, що не має наміру робити шкоду.
— Я не хочу тобі болю, офіцерко.
Я… просто свідок.

Аліса стиснула пальці навколо рукоятки балончика,
але не зробила жодного руху.

— Свідок чого?

Він глибоко вдихнув.
— Я бачив це вбивство. Те, що сталося в парку.
Я… йшов за тобою не через страх чи погрозу.
Ти мені сподобалася.

Аліса моргнула, трохи збита з пантелику.
— Ти… йшов за мною, бо я тобі сподобалася?

— Так.
Але це не значить, що я хочу завдати шкоди.
Я просто… можу допомогти. Я бачив усе.

Вона зробила крок уперед, уважно вдивляючись у його обличчя.
— Ти можеш говорити правду?

Він кивнув.
— Я можу. І якщо ти хочеш знайти вбивцю,
тебе не цікавить, чому я йшов за тобою.
Тебе цікавить правда.

Аліса видихнула повільно.
Її серце ще билося швидко, але тепер у ній
з’явилось щось інше — відчуття, що цей чоловік
не ворог. І що він може стати ключем до справи,
яку вона зараз мусить розкрити.

— Добре, — сказала вона. —
Розкажи мені все, що бачив.

Він повільно почав говорити,
а ніч навколо них ставала свідком нової гри.
Тепер уже без страху, лише з правдою.