Тінь повертається

Бар «Тінь Міста» виглядав майже так само,
як і вчора: тепле світло, м’який дим,
змішаний із запахом кави, алкоголю та парфумів.
Лише сьогодні все сприймалося інакше.
Кожен голос здавався трохи гучнішим,
кожен погляд — підозрілим.

Аліса стояла біля входу, вдивляючись у натовп.
Вона не прийшла відпочивати — сьогодні це було місце роботи.
Темно-синя куртка, джинси, волосся зібране у хвіст.
На поясі — прихована кобура.

Ден одразу її помітив.
— Ти знову тут? — тихо запитав він, коли вона підійшла до бару.
— Працюю. Можеш допомогти?

Він нахилився ближче, відчуваючи в її голосі
щось інше — холод, тривогу.
— Щось сталося?

— Учора в парку, неподалік від мого шляху,
знайшли жінку.
Ту саму ніч, той самий час.

Ден замовк.
Його очі потемніли.

— Ти думаєш… він міг бути тут?

— Я думаю, він був тут.
І я хочу дізнатись, хто.

Бармен кивнув і підсунув їй блокнот.
— Тут є записи за вчорашній день.
Ти ж знаєш, я веду облік для безпеки —
імена, замовлення, приблизний час.

Аліса гортала сторінки.
Компанія чоловіків — 21:10,
Самотній відвідувач, чорне пальто — 21:35.
Вона зупинилась на цьому рядку.

— Хто це?

— Новенький. Зайшов уперше.
Пив віскі, сидів недовго.
А коли ти вийшла — він теж піднявся.

— Ти бачив, у який бік пішов?

— Так. Туди ж, куди й ти. Через парк.

Вона вдихнула глибше.
Тепер усе ставало на місця.

— Ден, якщо він прийде знову — подзвони мені.
Ось мій номер. Не питай чому, просто зроби це.

— Добре, — тихо сказав він, ховаючи номер у кишеню.
— І будь обережна, гаразд?

Аліса посміхнулася ледь помітно.
— Я завжди обережна.

Вона розвернулась, пройшла повз столи
і помітила, як чоловік із капюшоном
на мить затримав на ній погляд.
Той самий холодний, спокійний погляд,
який вона пам’ятала з парку.

Серце вдарило сильніше.
Він підняв склянку —
і ледь помітно кивнув їй.

“Отже, ти прийшов.”

Вона повільно вдихнула,
відчуваючи, як тиша навколо стискається,
мов перед пострілом.
​