Глава 3. Вінок

Глава 3. Вінок

Я дивився в її очі зеленого кольору й не міг відвести погляду. Вони в неї були дуже звабливі. Довгі вії та брови-стріли довершували образ жіночої краси. Дівчина притягувала мене невидимою силою, на яку, здається, була здатна лише вона. Я не розумів, що відбувається і навіщо я сказав те «кохаю». Ще жодній жінці не довелося таке почути від мене. А тут юна дівчина, яку я бачу вперше, чиєї імені навіть не знаю, почула від мене ці заповітні слова.

– Як тебе звуть, красуне? – тихо запитав я.

– Навіщо тобі? Невже не достатньо кохати мене? – знову її дзвінкий сміх роздався по всьому лісу.

Дівчина розвернулася та легкою ходою пішла прямо по стежці, продовжуючи сміятися та пританцьовувати. Тонкостанна, струнка, невисокого росту. Має розкішне довге волосся зеленого відтінку, що спадає хвилями аж до поясниці. І подобається ж дівчатам фарбувати волосся в такий колір!

Я звернув увагу на її ніжки, що були такі тендітні, стрункі та босі. Вона ходить босоніж? Але можна ж якусь колючку загнати, а потім отримати зараження крові. 

Я побіг за дівчиною, наздоганяючи її. Вона знову мугикала свою мелодійну пісню, а я не міг наслухатися. 

– Що це в тебе в руках? – запитав її, коли порівнявся з нею.

– Квіти. Сплетеш мені вінок? – щиро посміхається, показуючи свої рівні й білосніжні зуби. 

– Я навіть не вмію його плести. Ніколи не доводилося, – та вона не слухала мої відмовки, а вручила мені в руки цілий оберемок з гілочок бузку та листя дерев: верби, липи, клену, осики. Звісно, листя тут було значно більше, ніж квітів.

– Я хочу бути красивою, – промовила вона.

– Але ти й так красуня, – відповів без заперечень. – Навіщо тобі вінок?

– Сплети вінок і доведи своє кохання, – сказала та пішла крутитися в танцю.

Знав не з чуток, що дівчата люблять, коли їм завжди щось доводять. Але зараз я хотів навіть сам довести їй своє кохання. Я сказав «кохання»? Схоже, таки дійсно збожеволів.

Ми йшли по лісовій стежці та спустилися вниз до річки. Я мовчав, а дівчина все співала свою пісню. Від її солодкого голосу я усміхався та намагався насолодитися сповна. Проте не вдавалося. Як тільки вона переставала співати, мої вуха прагнули чути мелодію ще і ще. 

Дівчина зупинила свою ходу біля верби. Притулилася до неї спиною та подивилася на мене з усмішкою.

– Давай. Плети, – вказала на оберемок з квітів і листя у моїх руках.

Я присів на траву та почав плести вінок під її пісню. Гілочка за гілочкою, квітинка за квітинкою, листочок за листочком. Хоч і не вмів до цього це робити, але мені вдалося сплести вінок для дівчини з першого разу. Вона ж стояла, дивилася, іноді кружляла в танцю й весь час мугикала одну й ту саму мелодію.

– Ось. Тримай, – показав їй свою завершену роботу. 

– Одягни мені його, – присіла біля мене та широко всміхнулася.

Я без слів надів їй вінок на голову і замилувався вродою дівчини. У вінку вона була ще більш гарною та привабливою. Але її бліде обличчя трохи змусило задуматися. Зазвичай дівчата в присутності чоловіка ніяковіють і червоніють, а вона виглядала впевненою в собі та життєрадісною. 

Не втримався та доторкнувся до її щоки. Вмить відчув льодяний холод, що линув від неї. Дівчина відсахнулася та не дозволила ще торкатися себе. Я не розумів, чому.

– От як доведеш мені своє кохання, тоді й будеш торкатися мене, – відповіла вона на моє збентеження.

– Ти ж казала, що потрібно вінок сплести, щоб довести кохання, – заперечив я.

Вона поглянула на мене ласкавим поглядом та всміхнулась. В її очах панувало жартівливе зухвальство, зрозуміле лише їй одній.

– Цього недостатньо, – примружила очі та звела свої тоненькі брівки в одну лінію.

– А що ж тобі потрібно? – запитав її зацікавлено.

– Я хочу, щоб ти кинувся в річку, – ошелешила мене та подивилася на воду, що зараз плила тихою смиренною течією.

– Що!? – різко запитав та піднявся з трави. 

– Глібе!!! – почув я голос бабусі, що роздався по всьому лісу. 

Саме цей крик витягнув мене з мани і я обернувся назад. Я згадав, що за вечерею пообіцяв бабусі допомогти розкласти речі та прибрати в будинку. Дивно, до цього я абсолютно про це не думав. Лише ця дівчина була в мене на думці.

– Я повернуся через годинку-дві, – повернувся я до дівчини та пообіцяв їй.

Але нікого я біля себе не побачив. Лише підніжжя річки, що так само тихо струменіла своїми хвилями. Навіть подумав, що мені здалося все або ж наснилося. Але, коли нагнув голову вниз, побачив гілочку бузку, що ніяк не поміщалася у вінок та випадала з нього. Я підняв її та вдихнув свіжий запах. 

«Втекла!» – подумав я. – «Як же мені тебе знов знайти? Навіть імені твого не дізнався.»

– Глібе! – знову вигук бабусі й довелося повертатися до будинку.

Коли прийшов, старенька стояла в дверях і сильно нервувала. Оце я змусив її хвилюватися.