Я втомилася бути правильною.
Стільки років я жила так, ніби весь світ тримався на моїй витримці. Стримувала сльози, стримувала слова, стримувала серце. І одного дня зрозуміла: я хочу просто жити в моменті.
Без обіцянок. Без клятв. Без планів на вічність.
Я хочу, щоб цей чоловік просто був сьогодні. Щоб ми сміялися, говорили, мовчали, гуляли, дивилися одне на одного — і не вимагали більше, ніж можемо дати.
Мені не потрібні зараз великі слова про майбутнє. Мені потрібен спокій. Мені потрібно, щоб хтось побачив мій страх і не почав його виправляти. Не тиснув, не ламав, не доводив, що я маю довіритися.
Просто прийняв.
Кожна наша зустріч — світла. Нам добре разом. І саме це мене лякає найбільше.
Я не хочу завдати йому болю. Не хочу обіцяти те, чого сама не розумію. Тому іноді замикаюся, відходжу на крок назад, ховаю почуття за мовчанням.
Але правда в тому, що я хочу бачити його щасливим і спокійним. Хочу дати нам обом можливість просто побути удвох — без зайвих слів, без ярликів, без боротьби.
Можливо, це і є доросла ніжність — не володіти, а берегти.
Не вимагати, а бути поруч.
Хоча б сьогодні.
Відредаговано: 22.06.2026