Глава 5. Між любов’ю і звичкою

У моєму житті зараз двоє чоловіків.
І між ними — я. Розгублена. Втомлена. Жива.

Один — той, з ким я бачила майбутнє. З ким будувала плани в голові, малювала спільні ранки, уявляла дім, тепло, підтримку. Я була з ним щаслива повністю — від пальчиків до кінчиків волосся. Серцем. Душею. Розумом. Я світилася поруч із ним. Я відчувала себе жінкою — бажаною, живою, потрібною.

Я готова була чекати.
Готова була терпіти відстань.
Готова була вірити.

Але він — військовий. І він нічого не обіцяє. Ні майбутнього. Ні визначеності. Ні «я з тобою». Він поруч — але ніби не мій. Він говорить — але не вирішує. Він повертається — але не залишається.

І є другий.
Мій колишній чоловік. Людина, з якою я прожила життя. З якою проходила труднощі, побут, відповідальність. Той, хто колись був байдужим. А зараз — телефонує. Допомагає. Питає. Проявляє турботу, якої мені так бракувало раніше.

І в цьому парадоксі боляче.

Той, з ким я була щаслива — не дає опори.
Той, хто може дати стабільність — не дає вогню.

Моє серце розривається між «жити» і «існувати».

З одним — я горіла. Але без гарантій.
З іншим — я можу мати спокій. Але чи буде там я? Чи не перетворюся я знову на жінку, яка просто функціонує? Яка дихає, готує, працює, посміхається… але всередині порожня?

Іноді я думаю: може, залишитися наодинці з собою?
Без вибору між двома.
Без боротьби.
Без страху помилитися.

Бо, можливо, справа не в них.

Можливо, справа в мені — у моєму страху залишитися самій. У моїй звичці триматися за когось, щоб не впасти. У моїй вірі, що щастя завжди залежить від чоловіка поруч.

І ще гірша думка закрадається в голову: а раптом я просто не заслуговую на велике кохання? Раптом моє життя — це не про принцесу і королеву? Раптом мій шлях — це навчитися задовольнятися малим?

Але глибоко всередині я знаю: я не народилася для «просто існувати».

Я відчувала, що таке бути щасливою жінкою. Я знаю цей стан. Коли очі світяться. Коли тіло розслаблене. Коли ти не боїшся майбутнього, бо тебе обрали.

Можливо, мій вибір — це не між двома чоловіками.

Можливо, мій вибір — між старою собою, яка погоджувалася на крихти, і новою, яка хоче повноцінного життя.

І якщо я колись була Золушкою, то, можливо, настав час не чекати, що хтось зробить мене принцесою.
А самій дозволити собі стати королевою.

Навіть якщо для цього спочатку доведеться залишитися наодинці.