Дійсно, я опинилася наодинці — не тільки з дитиною, а й із собою, зі своїми проблемами, зі своєю втомою як жінка. Відчуття навалилося так сильно, що я стала одночасно і чоловіком, і жінкою в одному обличчі — брала на себе всю відповідальність за матеріальне, за безпеку, за дитину. Морально й фізично це було нестерпно.
Я відчувала, як поволі втрачаю свою жіночність. Моє лібідо зникало, енергія згасала, а у думках постійно крутилося питання: що зі мною не так? Кожен день здавався боротьбою, і я не могла перейти до нормалізації, бо вигорання, яке охопило мене як жінку, було глибоким, емоційним, не фізичним лише — це було вигорання душі, виснаження серця, яке роками намагалося втримати все.
І навіть маленькі радості — сміх дитини, теплі миті самотності — не могли миттєво заповнити порожнечу. Я вчилася робити вибір на користь спокою, але цей шлях був довгим і болісним, і кожен крок давався ціною великої внутрішньої боротьби.
Відредаговано: 14.02.2026