Щастя за будь-яку ціну

Коли друзі під’їхали до приміського будинку, їх вже зачекались заможні панянки. Маринка від побаченого аж заклякла, чомусь зовсім не зручно почувалась, відчувала, що їй напевно буде важко у сприйняти це все. Все буде добре, подумала вона. Мишко бачив, що його дівчинонька знітилася вся, та швидко заспокоїв її, взявши за руку так ніжно й лагідно стало на душі, що не можливо було передати словами. Вони увійшли у двір, та всі подружки Катерини одразу приміряли поглядом чудернацький простаків-друзів її сина. «Не відповідають статусу»-, так подумали про себе, зверхньо подививши на них. А Михайло не засоромився гордо преставив своїх друзів, особливу увагу звернув на те, що тут є його дівчина, його кохання – Марина. Вони підійшли до матері та подарували її улюблені квіти. Маринка дуже соромилилася, на відміну від Жанни, це одразу було видно на їхні неоднозначні погляди. А Катерині дуже сподобалась дівчина сина, вона була до неї дуже приязною, навіть не зважаючи на їхнє матеріальне становище. Вона зразу зрозуміла, що це простачка, але й вигляду не подала, адже Катя знає ціну щастя, та ніколи не дозволить, щоб син її був нещасливий. Всі веселилися,шашлики, альтанка, розмови, веселощі та й поступово дійшло діло до караоке, особливо молоді люди цим цікавилися. І тут виявилося, що Маринка співає, бо свого часу навчалася у музичній школі , вокал у неї викладали просто неперевершино, звісно Михайло це знав і запропонував заспівати пісню своїй обраниці. Вона спочатку дуже засоромилася, але згодом все ж таки прийняла пропозицію. Але це все дратувало Жанну: «І знову вся увага цій дурепі! Теж мені талант знайшли, ось я гарно малюю, навіть у студію ходила, а вони на спів її ведуться. Дурні, та й годі. Це несправедливо, вона ж виглядає як селючка якась, не те що я….» І ось дали Маринці мікрофон у руки, вона так переживала, адже не любила надмірної уваги. Вона тихенько сказала Мишкові, щоб включив відповідну мінусовку і заспівала, звичайно про любов, ніжно та грайливо. Але  це була її власна авторська пісня, яку ще ніхто не чув. Коли закінчила, промовила.

• Мій любий Михайлику, це тобі я присвячую пісеньку, дякую, що ти в мене є, та дякую твоїй матусі, що виростила тебе таким, яким ти є.

   Всі кричали: «Браво! Браво! Браво! На біс!» А якже Михайла зворушила виконання цієї пісні, та найбільше те, що це все присвячується його персоні. Тепер він зрозумів, як палко кохає його Марина, ці почуття взаємні. Він підійшов та сильно обняв свою дівчину, так сильно та пристрасно, з такою усмішкою та сльозами на очах, вони були щасливі і всі це бачили. Та цієї радості не розділяли ні Жанна, ні Славко, вони вдавали, що начебто щасливі за своїх друзів, а самі хотіли опинитися на їхньому місці. Тоді вже було дуже пізно подружки Катерини пішли у дім говорити про своє, а молоді люди вирішили поїхати на набережну прогулятися. Гуляли та й говорили:

• Який сьогодні чарівний вечір! Так і не хочеться, щоб він закінчився-, сказала Марина.
• Так, мила моя, я б сказав, зачарований-, зізнався Мишко.
• Друзі, а давайте вип’ємо трішк шампанського,  я з собою прихопив, відмітимо по своєму, по молодіжному-, запропонував Славко.
• А давайте-, неочікувано для всіх сказала Жанна.
• Мені не можна, я ж за кермом-, обурився Михайло.
• Та ти й не будеш, ти і так щасливий і вже мабуть п’янкий від свого щастячка-, кивнув головою до Маринки й Мишка, Слава.
• Ось і вирішили-, підтримала Жанка.

   Марина не дуже любила алкоголь, бо п’яніла швидко від нього. Але друзі настирливо вмовляли, начебто від краплі алкоголю ніхто не вмер. Коли ж Мишко сказав, що трішки можна, він буде поруч, все буде добре. Вони випили… Але у Жанни був план. Коли друзі відійшли, ближче подивитися на річку, почути сплески хвиль, то вона підсипала у бокал  Марини снодійне. Вони кликали її з собою, але Жанна сказала, що начебто, що вона там не бачила, було б на що дивитися.

• Ви краще ходіть до мене, а то виходить, що я наче, як та алкоголічка сама сиджу біля цього чудового шампанського, напевно дорогого, ну звичайно Ви можете собі таке дозволити, не те що ми з Маринкою.
• Жанно, не треба так-, зупиняла її Марина.
• Я пропоную, випити за дружбу, ну ж бо, чи ви вважаєте себе вижчими.
• Я підримую тост, ми ж друзі-, сказав Славко.
• Я вважаю, що мабуть досить-,  сверджувала Маринка.
• Давай останній бокал-, наполягала на своєму Жанна, ти ж знаєш мене, що я не вістану.
• Дивись мені, Жанно, збавляй повороти-, сердито мовив Славко.
• Добре, останній і ми припиняємо-, закінчила розмову Марина.
• За вірну дружбу!!!- всі хором крикнули.

  Через декілька хвилин Марині стало погано і вона раптом стльно хотіла спати, всі подумали, що вона з не привички,та й мабуть швидко сп’яніла, тільки одна Жанна в чому ж річ. Михайло, як порядний хлопець, одразу всіх порозвозив по домівках, звичайну спершу сплячу красуню у гуртожиток. Він взяв її на руки, бо від сильної дози вона не могла навіть прокинутися, тільки сопіла, піднялися вони утрьох в кімнату, бо Славко ще на вечірці сильно пребрав, а ту шампанське та й все. А Жанна знала, що робити. Вони поставили спати Маринку.

• Міша, може лишишся на чашку кави.
• Ні, я мабуть додому! Досить на сьогодні поседеньок.
• Це всього лиш кава.
• Добре, але давай пошвидше, а то мені додому пора.
• Я  кулею.

  Вона швиденько підсипала й Мишкові снодійне і принесла, мовлячи:

• Пригощайся, ось з тобою за компанію, за дружбу, а знаєж давай за любов!
• Давай!

  Випили, поговорили ще трішки і тут коли Мишко вже збирався додому, йому вмить захотілося спати. Ось і заснув…

  Прийшов ранок, перша прокинулася Марина, те що вона побачила, її просто дух перехопив. Навпроти лежала Жанна в обнімку з її коханим Михайлом, вона заплакала, швидко зібралася і втекла куди очі бачать.