Історія Катерини

Сила душі
  Сиділа Катя біля вікна, вдивляючись у даль. Дивилася та й думу гадала «Чому на світі все так важко?»  «Чому я страждаю? Не можу віднайти себе у всесвіті?». Зовсім загубилась у часі, вже і ранок настав, а вона зависла в тишині думок, не взмозі їх ніяк розібрати. Та сонечко в мить нагадало про новий день. Можливо все зміниться сьогодні та мрії стануть реальністю. До цього потрібно дійти.
   Жила дівчина у великому місті Тернопіль. Де кожен її знав, адже вона була дуже знаменитою. Їй було біля 30-ти  та звичайно батьки хотіли, щоб їхня єдина донечка вийшла заміж та подарувала їм внуки дідусів, Вже всі однокласниці давно вийшли заміж та мають великі сім’ї. А Катя хотіла просто реалізуватися в житі – знайти себе. Працюючи, по роботі, яка її зовсім не до вподоби. А саме юристом, так бажали її батьки, вважають, що це гідний квиток у житті. Згодом створила свою юридичну фірму. Все було якось однотонно, буденно, занадто просто. А їй хотілось якихось пригод. У коханні чомусь ніяк не везло. Чи то вона такою правильною була, чи просто такі попадались, не по душі. 
  Можливо я кладу занадто високі планки для них» - задумувалась Катруся, чи я занадто складна?» Вони всі «спорчені» хотілося душу для своєї душі віднайти, а не просто тілесний стан, чи матеріальний добробут!»
     Одного разу, йшовши з роботи, це був осінній прохолодний вечір, де мчали машини, люди бігали туди-сюди у щоденних турботах. Катя йшла вузенькою парковою доріжкою, насолоджуючись сяйвом вечірніх ліхтарів, тишею, самотністю, адже ніхто вдома не чекає її, ніхто не заговорить, ніхто не приголубить. Але Каті чомусь подобалась самотність, тому вона і жила окремо від батьків, звичайно вона їх любила, але хотіла бути сама. Вона була дуже красивою, стрункою, заможною. Мала вже свій бізнес, була дуже вимогливою не тільки до себе, але й для підданих..         
  Та от не дійшовши до своєї домівки, пробігла тінь, сильний удар, хтось відібрав сумку, забрав коштовності. Вона лежала непритомна. Юнак йшов повз, замітив, що просто на доріжці лежить дівчина, він швидко підбіг до неї, охопив руками, хотів уже дзвонити в швидку допомогу та вмить Катя опритомніла і побачила перед собою високого чоловіка,  з-під шапки у нього виглядало веселе кучеряве волосся, а яка ж усмішка у нього була неймовірною, життєрадісною, біля нижньої губи вона запримітила красиву родимку, яка доповнювала цей образ довершеності – це був Михайло! Він мило усміхався, зрадівши, що дівчина прийшла до тями. Катя просто дивилась на нього, немов «вкопана». А він побачив перед собою дівчину, немов лебідку, красиві веилі очі, тільки у темряві не можливо було роздивитися якого вони кольору.
Вони зависли у миті почуттів, вражень, емоцій. Та зрештою, Катя промовила:
-    Де я?
-    Що зі мною?
-    Хто ви?
  Та Міша сказав, що знайшов її у такому стані. Та в мить до неї пам'ять повернулась, розплакалась(що для неї не характерно)…
  Катя декілька разів дякувала своєму рятівнику та запрошувала на чай. Але він не з тих, хто користується ситуацією, провівши її додому, вони пообіцяли, що незабаром зустрінуться, обмінявшись номерами телефонів та розійшлись по своїх домівках.
  Цілу ніч Катя не змогла закрити очі, думала про нього, навіть позаду лишились та вечірня неприємна пригода, але вона не зламалась, бо привикла до труднощів, до переломів у житті, до людського «бездушшя», до варварства. Адже недавно у неї вкрали шикарну машину. Вона думала про Михайла, адже він їй дуже сподобався, але чому, адже це не її «поля ягода», адже він виглядає звичайним чоловіком у простому одязі, смішним кучерявим волоссям. Одразу видно, що він не багач, на відміну ві неї – заможної пані. Але почуттям не прикажеш, серце вилітало з грудей, дихання було швидким, ні не від пережитого удару по голові, зовсім ні – це дрібниці, від почуттів, що прийшли ні звідки.
 «Чи я готова до цього? Не знаю!» - думала Катерина. В душі сперечання: «Чи побачимось ми знову? Та й мабуть не треба такою самовпевненою, можливо він забув про мене… Ні, пройшла тільки мить. Треба закрити очі прокинутися, щоб скоро вже настало завтра.» Адже вони пообіцяли зустрітися в кафе, недалечко від дому.
  Вона закрила очі та їй приснився чудовий сон, про те як Катя заблукала в лісі та довго не могла знайти дорогу додому. Блукаючи лісом вона натрапила на стареньку бабусю, яка збирала трави для себе. Старенька взяла її за руку та прошепотіла « Дитино, щастя в тебе під носом»! Дивись не втрать його. В тебе не правильні погляди! Слухай серце, а не розум. Воно тобі допоможе. Тільки послухаймо мене, тільки послухай. Та розчинилась у забуті. Катя прокинулась у холодному поту, вона не знала, що думати та що ж означає її цей сон. На ранок вона отверезівши від п’янких почуттів подумала – це все стрес, це був просто звичайнісінький хлопець, «Я не знаю його! Можливо мені краще, коли я сама. Адже самотність – це вічний стан моєї душі. Нехай так і буде надалі. Та що той сон? Це просто сон. Я – Холодна! Чому він заставив мене розтанути в його обіймах. Цьому не бувати!» З такими думками Катерина поринула у матеріальний світ, у зручний для себе всесвіт. 
   Та сьогодні робочий день і потрібно працювати. 
 «Можливо взяти вихідний?! Ні, я справлюсь, не треба!» - так вона себе запевняла.

     В обітній  час пролунав дзвінок з незнайомого номера Катя взяла трубку та почула його голос одразу впізнала, як можна забути той чудовий, басовий справжній чоловічий голос. Це була дуже приємна розмова.
-    Привіт, Катрусю! -, пролунало з другого кінця трубки і серце, наче зупинилося, мурашки табуном бігали по тілу, а душа кричала: «Він пам’ятає мене! Міша, Михайлику! Годі, потрібно себе вгамувати!!!» Заспокоївшись, вона привітно почала говорити, адже це був її рятівник і Катя мала бути вдячною. Зазвичай, вона холодна у спілкуванні, так вже її навчило життя. Була, наче сніговою королевою, з ним вона нібито перетворилась:
-    Привіт, Михайле! - урочисто мовила вона.
-     Як ти почуваєшся? Ти відійшла від вчорашньої пригоди. Я трішки хвилювався, чесно кажучи. Давай сьогодні зустрінемось ввечері, у кафе «Зустріч», о 19:00. Домовились?!
-    Так, все добре. З невимовною радістю! До зустрічі!»
-    Добре, тоді я за тобою заїду, скинь мені, будь-ласка, смс-кою адресу твоєї роботи, адже ти напевно до пізна працюєш?!»
-    Було б не погано!
-    Бувай!
    І Катя затамувала подих, ніхто з чоловіків так ніжно не говорив з нею. Це було неймовірно трепитлива розмова. «Невже я так легко погодилась на продовження цієї історії, адже я все собі можу дозволити. Я – сильна, вольова жінка, мене ж сьогодні запросив у ресторан дорогий відомий бізнесмен. Невже я схилюся до цього провінціала, та піду з ним на побачення. Вже ж йому подякумала за врятоване життя та й він нічого такого не зробив. Але пообіцяла ж, добре – це буде звичай зустріч, подарую йому щось дороге, це я можу собі дозволити, наприклад, годинник та й відкуплюсь ві нього. Потрібно перевагу надавати розуму, а не серцю!» - подумала наша героїня.
    Настав вечір, до її фірми під’їхав стареньке жигулі. Вона й не дуже здивувалась, Катя вийшла з свого приміщення, сказавши секретарці, щоб все закрила. Вийшов Міша – весь нарядний, тримаючи скомний букет ромашок. Катерина з вдячністю прийняла, ховаючи погляд від цього хлопця. А він галантний, відкрив їй двері і нехай це буде стареньке жигулі, але як Михайло все припідносить, як говорить – аж душа радіє, а серце все  б’ється все швидше й швидше.
  Сиділи вони у кафе та розмовляли, розказуючи один одному про свої пригоди дитинства, юнацтва. І забули про час, про свої наміри. Та все хороше ра чи пізно закінчується, всьому приходить свій час. Міша підвіз її додому. Він відчува, що вони не рівня(мається на увазі у матеріальному становищі), але надіявся на чудо, адже Катя дуже йому припала до душі.
   Раптом вона згадала про подарунок-відкуп. Та витягнувши з кишені свого дорого жакету маленьку коробочку. Сказала:
-    Дякую за порятунок!
 Якже це принизило Михайла, вона цинічною виявилася.Тоді він сказав:
-      І Що ти зараз робиш? Ні , я не прийму – це для мене надто дорогий для мене подарунок. Дякую за проведений час – це було безцінно, приємно та весело!»
-    Ні, ти мусиш це прийняти! Це дорогий годинник, ти ж не зможеш собі такий дозволити.» - з іронічною усмішкою сказала, як відрізала Катерина.
Адже вона не привикла від відмов, не хотіла від нього залежати. За все потрібно платити. Всьому своя ціна.
  Михайло пронизливим поглядом подивився на Катю, нічого не сказавши, сів у машину та й поїхав у далечінь. Вона нічого не зрозуміла, відчувала себе винною, але в чому? Зазвичай, це спрацьовувало, що мла розплатитись. Але чомусь відчула провину душі своєї, серце плакало, розкладось на дрібненькі шматочки. І тоді Катя зрозуміла, що була грубою, адже напевно Міша і є людиною – душі і навіщо таким безглуздим вчинком все знищила. Адже їм так гарно та весело було спілкуватись, вона відчувала себе щасливою, вікритою, а головне собою і це було прекрасно. Та напевно він вже не подзвонить.
    «Я образила його!» - плакла сильна жінка, нарешті вона віддалась волі почуттів.
    Другого дня Катя весь день чекала на дзвінок, адже не привикла перша дзвонити, навіть якщо винна, дочекавшись до вечора подзвонити, тільки в трубці лунали нескінченні гудки, рвучи її душу, краючи серце, він не брав слухавку. Тоді вирішила написати смс-ку з вибаченннями. Але Михайло так і не передзвонив. Пройшов тиждень, а потім й місяць. Вона картала себе, не змогла забути ту першу зустріч, його привітну посмішку. 
      Ці дні минали  довго та нскіченно. “Чому це сталося зі мною? Чому я так вчинила?» Розуміючи все, що трапилось Катя верталась у своє зручне русло, у своє сіре життя, на жаль барви знову стали смутними.. і ту вона зрозуміла, що Михайло – це та людина, яка внесла в її життя різнокольорові відтінки. Та нехай це мить, яку вони провелиразом. Але тепер вона все зройнувала, він дав їй зрозуміти, що не все можна купити за гроші. Михайло зовсім інший, для нього головне – духовне збагачення людини. Але це все вже було закінчено. «Чому я не дала шанс своєму серцю? Чому покладаюся завжди на холодний розум? Все, кінець.. Безглуздий вчинок! Він не такий, як інші…» - думки летіли з серця, душа терзалась…Не буде Happy End..»
Одного разу, прийшовши на роботу її чекав розкішний букет тих самих ромашок, але їх було дуже багато, Катя одразу зраділа, подумавши про Михайла. В ньоиу красувалась записка з текстом: «Я добре подумав і хотів би з тобою зустрітися, якщо звичайно, це моливо?! Чекаю у нашому кафе у той самий час.
P.S. Твій вчинок дуже сильно образив мене. Духовна сила набагато сильніша за матеріальну.”
 Катя остовпіла, все навкруг змінилося, все заклякло. Поламана душа почала розквітати, промінчик сонця торкнувся сильно затягнутих струн, її понівечиної душі. Швидко оговтавшись від емоційного всплеску, вона подумала, що тепер треба дати шанс серцю та згадала собі сон про стареньку бабусю. Побігла хутенько у салон краси «Мрія», пречипурилась, хоча Катя й завжди виглядала на всі 100%.
    Настала година довгоочікувагої зустрічі. Вона сіла в свою дорогу, шикарну машину та наче пташка полетіла на крилах кохання. А він чекав за столиком, весь задуманий, дивлячись у даль. Побачивши її, закляк, не зміг вимовити і слова, якою ж чарівною Катя була: червоне плаття зводило з розуму, її посмішка зачаровувала, а якою прекрасива зачіска – тендітні чорняві локони падали на плечі, виблискуючи на світлі. Довго вони дивилися один на одного, нічого не розуміючи та забувши про все на світі, про сьогоднішню надуману часом, розмову.
    Михайло довго пояснював її про свої емоції, про те, як сильно зечепила вона його вчинком. Адже ще з першого разу, коли він її побачив, там на доріжці, таку нещасну, непритомну дівчину та закохався, напевно був дурником, бо думав, що все на світі буває, що все взаємно. У відповідь Катя розказала, що Міша перевернув їй Всесвіт, її внутрішній світ. Вона розказала, чому такою стала та зрозуміла врешті-решт, що кохання не купиш і від нього не відкупишся. І зізналася про свої думки, емоції, що переповнюють душу. Про те, як сильно тужила цей місяць, переживала. Та зненацька сказала:
-    Я Кохаю Тебе! У мене є багато грошей, я була нещаслива, допоки тене зустріла Тебе, віднайшла сенс життя. Щастя – Кохати та бути Коханою. Щастя – це безцінний скарб. Завжди покладалася на холодний розум, тепер довіряю серцю, воно допоможе мені бути по-справньому Щасливою.
   Вони взялися за руки та ще довго – довго говорили, доводили, розказували, зізнавалися. Та дивилися один на одного закоханими очима. Їй стало всеодно на матеріальний стан, а йому не важливо, що вона має, чи ким є, Міша розглядав її, виключно, як дівчину(вже зрілу) своєї мрії.. Коли вони вийшли з кафе, то надворі весело кружляли сніжинки, немов би танцюючи від неба до землі. А вечірні ліхтарі вже були такими одинокими. Вони довго гуляли, танцювали під сніжну ейфорію. Михайло побачив її справжню, а Катя його. Все було прекрасно!!! Молода пара піднялася до неї в квартиру та віддалася у вирій неземних почуттів. А зранку він приніс каву з круасанами в ліжко і тоді Катя подумала:
 «Самотність – це ніщо. Бути з тим, кого любиш, хто про тебе піклується, то це і є справжня насолода. І нехай він буде простим чоловіком, не знаттю якоюсь. Він  в серці моїм назавжди, це моя мрія, мій переломдуші думок, стверджень, переконань. Якже добре з ним, нехай це триває вічно вже не хочеться бути самотньою.» Вона так і не пішла на роботу, прогулявши свій робочий день, це було вперше. Він пообіцяв, що ніколи не кине і йому не потрібно її статків. На їхнє весілля Михайло заробить сам з посмішкою говорив про свої мрії Міша, а Катя слухала і зачаровувалась цим – справжнім чоловіком, який готовий на все, щоб вона відчула ЩАСТЯ всередині себе. Молоді люди почали жити в неї, він часто їздив у відрядження, а вона його чекала, їй було приємно, коли він привозив звідти маленькі сюрпризи і нехай вони не були такими вишуканими та коштовними, головне, щоб від нього – коханого. 
    Одного разу, коли вона була на роботі, їй прийшла смс від Міши, що чекає на неї в їхньому кафе. Катя вже подумала про обручку, пропозицію вийти заміж. Але цьомуне судилося стати…
   Вона вже прийшла у кафе, але там нікого не було, присіла за столиком та очікувала свого Мішу. Минула година- та вмить вона відчула пронизуючий біль у серці, не було чим дихати. Забринів дзвінок з незнайого номера, де повідомлялося про те, що Михайло потрапив у страшну автокатастрофу і зараз перебуває у реанімації. Катя вмить зірвалась та поїхала, дорогою були різі думки, відчуваючи жахливі наслідки ДТП. Вона подумки говорила собі: «Тільки будь живим!» Коли вона приїхала, спитали у лікарні, ким вона приходиться потерпілому, сказала: «Я наречена! Майбутня дружина! Що з ним??? Він живий???» 
    Увійшовши у палату, побачила сильно понівеченого свого Мішу. Він був непритомний, лежав та дихав через апарат штучної вентеляції легень. Вона взяла його за руку та промовила:
-    Тільки не покидай мене! Я хочу, щоб ти завжди був поруч! Без тебе у мене немає майбутнього… Я все віддам, тільки б ти був живий!» Але лікарі нічого не обіцяли, казали, що мало шансів.
І знову у думки поринула вона:
«Невже я тебе втрачу! Ні, я в це не вірю. Ти виживеш! Бо я тобі маю дещо важливе сказати! Я вагітна! Будь-ласка, тільки живи. Ми с схожийцтанемо батьками, ти уявляєш?!»
  Згодом він опинився в комі. Нічого не відчував, не говорив тільки дихав поривчасто.Вона всі гроші віддала на його лікування та це не допомогло. Та Катя кожного дня приходила до нього і чекала чекала чекала…
 Одного разу, коли вона в черговий раз прийшла до лікарні, їй сказали, що він помер. Її серце виривалося з грудей, хотілось кричати на увесь світ. Чому це трапилось з нею. Адже не так вона уявляла собі своє життя, та тільки маленька частинка залишилась від нього, це те, що вона носить під серцем їхню спільну дитину. Коли віддали тіло для обряду похорону, вони у його речах знайшли коробочку таку малесеньку, а в середені було обручка із гравіровкою «Разом назавжди». Так він мав їй зробити пропозицію руки та серця. Вона просто плакала водночас від щастя та від невимовного жалю болю. Після похорону пів року, у Каті вже великий живіт і вона знає, що там маленький хлопчик, якого наша героїня назве Михайликом на честь його батька. Коли народився маленьке янголятко,то він був сховона жий сильно на свого татка, маленькі кучерики чорного кольору виглядали з малесенькоїт шапочки, «Це мій Михайлик, Мій синочок, Я не сама!»
  Всі її вітали, бажали, щоб вони з синочком були щасливими. Мама з татом казали, що Катя ще знайде свого принца. Але вона знала, що такого вона вже більше не знайде, та й шукати не буде, вони будуть у двох з Мішею. Коли синочок Каті підріс, вони удвох пішли на цвинтар, де вона сказала, що там його татко він спостерігає з небес за нами. Синочок усміхнувся і помахав ручкою до небес. 
-    Татку, привіт!
Вони ніколи не забували про нього, завжди приходили на могилу. А Катя розказувала, якою чудовою людиною був його батько. І що Михайлик дуже схожий на нього, не тільки зовнішньо но і внутрішньо. Він маленький промінчик щастя! Вога збагнула, що бути матірю – це найпрекрасніше почуття. 
Катя точно знає, що вона змінилася. Та вона має сенс життя, найбільший скарб – Михайлика, якого не купиш ні за які гроші. Щастя - це безцінний дар. Не все можна купити за гроші. Вона б все віддала, щоб ще був би поряд її Михайло, але не можливо. Цінуйте життя, насолоджуйтеся моментом, та живіть наповну, впускайте у своє серце неземні почуття любові. 
  Холодний розум – не завжди учитель. Слухайтесь свого серця і Ви будете щасливими…